Ім’я рози

 – Але пiд покровом своiх вигадок казка ця мiстить i добру мораль, бо навчае, як дорого доводиться розплачуватися за власнi помилки, та й зрештою я вважаю, що iсторiя чоловiка, оберненого ослом, натякае на перетворення душi, оскверненоi грiхом.

– Можливо, – сказав Хорхе.

– Утiм, тепер я розумiю, чому пiд час тiеi розмови, про яку вiн розповiдав учора, Венанцiя так зацiкавила проблема комедii; бо ж казки такого штибу теж можна прирiвняти до комедiй старожитнiх авторiв. І однi, i другi не розповiдають, як трагедii, про людей, що iснували насправдi, вони, каже Ісидор, мовлять про людей вигаданих: «fabulae poetae a fando nominaverunt quia non sunt res factae sed tantum loquendo fictae»[106 - Поетичними назвали iх казками, вони-бо оповiдають не про речi дiйснi, а про речi вигаданi (лат.

Спершу я не мiг зрозумiти, навiщо Вiльям вдався в цю вчену дiятрибу, i то з чоловiком, який, схоже, не полюбляе подiбних тем, та вiдповiдь Хорхе показала менi, яким проникливим був мiй учитель.

– Мова того дня йшла не про комедii, а лише про дозволенiсть смiху, – насупившись, мовив Хорхе. А я чудово пам’ятав, що, коли напередоднi Венанцiй згадав про ту бесiду, Хорхе заявив, що не пригадуе ii собi.

– Ага, – недбало кинув Вiльям, – а я думав, ви розмовляли про вигадки поетiв i дотепнi загадки…

– Говорили ми про смiх, – сухо сказав Хорхе. – Погани писали комедii, щоб спонукати глядачiв до смiху, i чинили зле. Господь наш Ісус Христос нiколи не розповiдав анi комедiй, анi казок, а лише прозорi притчi, якi алегорично навчають нас, як заслужити собi рай, i нехай так буде.

– Цiкаво, – мовив Вiльям, – чому вам так не до вподоби думка, що Ісус теж смiявся. Гадаю, смiх, як i купiль, – чудовий засiб для лiкування гуморiв та iнших тiлесних хворостей, зокрема меланхолii.

– Купiль – добра рiч, – мовив Хорхе, – навiть Аквiнець радить iх, щоб позбутися смутку, адже то лиха пристрасть, коли вона не звернена до зла, яке можна побороти вiдвагою.

– Мавпи не смiються, смiх властивий людинi, вiн е знаменням ii розумноi природи, – мовив Вiльям.

– Знаменням розумноi природи людини е також слово, а словом можна блюзнити Бога. Не все те, що властиве людинi, обов’язково благе. Смiх – знамення глупоти. Той, хто смiеться, не вiрить у те, з чого смiеться, але й не ненавидить його.