По той бік світла

Фатум? Отже, така й була моя доля – померти молодою, навiть не спробувавши на смак принади сiмейного життя?

А як же Вадим? Як же мама iз братом? Що вони робитимуть без мене? Адже зовсiм нещодавно загинув i батько, також, як за iронiею, вiд iнфаркту…

Нарештi спiврозмовниця знiмае своi окуляри та торкаеться моеi руки, наче хоче заспокоiти. Але навiщо? Вибору в мене все одно бiльше немае… Не можу зрозумiти тiльки одного – де усе ж таки я знаходжуся та чому й досi не потрапила до очiкуваного небесного раю? У головi закрадаеться зловiсна думка, що для мене закритi ворота Божого царства i тепер я буду змушена вiчно маятися у муках пекельного вогню.

Чи, може, менi потрiбно пройти чистилище, перш нiж потрапити до рук Господа?

Те ж саме питання я ставлю i незнайомцi навпроти.

– Цiкаво, хто поширюе цi безглуздi розповiдi про чистилище? – дивуеться вона.

– Ви хочете сказати, що його не iснуе? – питаю у вiдповiдь. – А як же мiсце, де на вагах вимiрюють усi чесноти та недолiки людини? Мiсце, яке стае вiдправною точкою до вiчного життя та вирiшуе куди саме ти маеш втрапити?

На ii вустах легка усмiшка i я розумiю, що вже не перша, хто ставить iй таке питання.

Чесно кажучи, важко повiрити, що передi мною на незручному стiльцi сидiли сотнi, а то й тисячi, наляканих людей, котрi, як i я, гадки не мали що роблять у цьому тихому кабiнетi.

– Душi потрапляють на Землю саме задля того, аби виправити своi минулi помилки i зробити з них вiрнi висновки – саме вона i е своерiдним чистилищем.

Ви нiколи не цiкавилися фiлософiею перевтiлення? Вона мае дуже багато послiдовникiв i я можу вам сказати, що не даремно. Саме це вчення було подароване людям i мало б вiдкрити iм очi на те, як варто жити, аби вiднайти одвiчний спокiй. На жаль, не всi до нього дослухаються… А у нас тут тiльки два варiанти.

Жiнка дивиться на мене непроникним поглядом, мовби намагаеться зрозумiти чи уловила я сенс ii слiв.

– Що буде зi мною? – стурбовано питаю я.

Усвiдомлюю, що нiколи достатньо не розмiрковувала над тим, що буде пiсля моеi смертi.

Так, я багато про неi читала, до дiр затерла стару, мамину Бiблiю та завжди намагалася жити по честi.

Та чи думала я, що покину цей свiт так скоро?

– Розумiете, у вас лишився певний борг у цьому життi i вам варто його вiдпрацювати, – таемничим голосом говорить незнайомка, хоч i намагаеться виглядати байдужою.

Я притихаю, зливаючись у единому подусi iз стиснутим повiтрям, що оточуе нас.