Місячний камінь

Не встиг я пiдкрастись до рогу, як почув тупiт нiг, легших за моi, – i, як менi здалося, не однiеi пари – що поквапно вiддалялися. Коли я дiстався до рогу, «непроханi гостi» повтiкали в чагарник по той бiк дорiжки i зникли з очей у хащах парку. З чагарника вони легко могли пробратися через нашу огорожу на шлях. Якби я був на сорок рокiв молодший, я, можливо, i встиг би спiймати iх, перш нiж вони втечуть з нашого парку. Тепер же я повернувся, щоб взяти на пiдмогу молодшу людину. Тихенько Самюель i я взяли рушницi, обiйшли навколо будинку й оглянули чагарник.

Пересвiдчившись, що в наших володiннях нiхто не переховуеться, ми повернулись. Переходячи через дорiжку, де я бачив тiнь, я вперше помiтив маленький блискучий предмет, що лежав на гравii, освiтлений мiсяцем. Пiднявши цей предмет, я побачив, що це була маленька пляшечка з густою, приемного запаху, рiдиною, чорною, мов чорнило.

Я нiчого не сказав Самюелевi. Але, згадавши, що Пенелопа говорила менi про фокусникiв i про те, як вони наливали чорнило на долоню хлопчика, я вiдразу здогадався, що сполохав трьох iндусiв, якi вештались коло будинку й намагалися своiм язичницьким способом дiзнатись цiеi ночi про алмаз.

Роздiл VIII

Тут на хвилину треба спинитися.

Вдавшись до спогадiв i перегорнувши щоденник Пенелопи, я бачу, що ми можемо швидко познайомитися з перiодом мiж приiздом мiстера Френклiна Блека i днем народження мiс Речел. Бiльша частина цього часу минула, не принiсши з собою нiчого, що варто було б занотувати. З вашого дозволу i з допомогою Пенелопи я згадаю тут лише про деякi подii, щоб потiм далi розповiдати iсторiю день за днем, як тiльки ми дiйдемо до того часу, коли Мiсячний камiнь став у нашому домi предметом загальноi уваги.

Почну з пляшечки чорнила, що приемно пахло, яку я знайшов уночi на посипанiй гравiем дорiжцi.

Наступного ранку (двадцять шостого числа) я показав мiстеровi Френклiну цю чаклунську штуковину й розповiв йому про нiчну пригоду. Мiстер Френклiн вирiшив, що iндуси не тiльки полювали за алмазом, але й були настiльки наiвними, що вiрили в свое чаклунство (вiн мав на увазi тi знаки, якi вони робили над головою хлопчика, наливши чорнила на його долоню i сподiваючись, що хлопчик побачить людей i предмети, недоступнi для людського ока).

Мiстер Френклiн сказав менi, що i в нас, так само як i на Сходi, е люди, якi займаються цими чудернацькими фокусами (однак без чорнила) i називають iх французькою назвою, чимсь на взiрець «ясновидiння».