Любов іншого виміру

По схилах крутих скель деiнде, мов у страшних родових муках, покорчило мертвi дерева.

На заходi, визначеному Сатаною умовно, криваво палало небо, вириваючи жахливi, душерозтинаючi крики та полум’янi iскри з майже неосяжного багаття. В народi цей вогняний простiр зветься пекельною сковородою недарма: тим, хто туди потрапив, здаеться, що вони смажиться там безжальну вiчнiсть, хоча насправдi iх страждання – лише час каяття за скоене ними зло, i нiхто не горить у полум’i сорому бiльше, нiж йому призначено.

Та Сатана не був би неперевершеним психологом грiшних душ, аби не сотворив на умовному сходi справжнiй шедевр жаху – Кровоспад.

З величезноi темно-сiроi скелi могутнiм, смертельно пораненим монстром зривався червоний потiк. Сатанинський витвiр глибоко вражав диявольською красою, та оцiнити ту дивну красу мiг хiба що мозок божевiльноi, або дуже жорстокоi, мужньоi людини: Кровоспад було утворено з кровi пекельних мученикiв. Розбризкуючись по слизьких, огидних валунах, людська кров ревла та стогнала. Прислухавшись, можна було розiбрати окремi, збожеволiвшi вiд звiрячого болю, голоси.

Серед валунiв, незграбно ковзаючись та брикаючись, бавились маленькi, напрочуд потворнi звiрята: щось середне мiж пацюками, свинями та морськими котиками. На перший, помилковий погляд, здавалося, що вони насолоджуються пекельним життям. Та придивившись, можна було помiтити чисельнi виразки на iх брудних, закривавлених тiльцях – велетенськi хижi орли, кружляючи над огидною малечею, поволi висмикували з неi шматки плотi.

Спаситель поглянув на звiряток, з жалем i вiдразою вiдвернувся, за свое нескiнченне життя Вiн так i не звик до пекельних жахiв.

Бурхливо розбризкуючись, грiшна кров роздiлялася на два темно-червонi, з гнилуватим вiдтiнком, потоки, що омивали могутню скелю-острiв. На вершинi скелi височiв похмурий лицарський замок. Виростаючи зi скелi, вiн був ii логiчним завершенням. У витонченому готичному стилi не було нiчого зайвого. Гостроверхi башти наскрiзь протинали важкi хмари. На деяких баштах майорiли чорнi грiзнi прапори з зображеннями Смертi, людських черепiв та кiсток.

Син Божий стояв на самому даху замку. Скрiзь дiрки у хмарах, що мчали з шаленою швидкiстю пiд тиском холодного, пронизливого вiтру, Вiн бачив, як потоки кровi, обминувши скелю-острiв, утворювали рiку, що впадала у Криваве море. Море кровi мученикiв виглядало безмежним океаном, та Ісус знав: межi е, мають бути!

Пориви вiтру сильнiшали, заморосив солоний сльозний дощ.