Любов іншого виміру

– Заспокойся, донечко моя, – нiжно заговорила до неi Жозефiн, утираючи ii сльози хустинкою, – знаю, сприйняття Вищого вимагае неабияких зусиль, але ти у мене сильна дiвчинка…

– Невже?… Це не просто, скеля Вiри так приголомшуе Силою Людського Духа, що я… я вiрю, як повiрю, що зможу лiтати – полечу, – запевнила себе Олена, але поглянула на матiнку Жозефiн розгублено, – а з iншого боку, я не пташка… якось менi боязко…

– Вчора, як навiжена гасала по Всесвiту, а сьогоднi злякалась?! – вигукнула Маргарита i хороброю куркою злетiла на шпиль башти.

– Маргарито, вчора вона була без тiла, а вiдчуття тiла, як вiдомо, приземлюе саму Найвищу душу, це по-перше! А по-друге, будь люб’язна, спустися i подай подрузi руку! – доволi суворо звелiла Жозефiн.

Аж раптом Олена вiдчула, як Невидима Рука Першого легенько торкнулася ii чола i сповнила радiстю i впевненiстю у собi.

– Не турбуйтеся, мамо. Зi мною вже все гаразд, впораюся сама! – посмiхнулася Олена i уявила себе ластiвкою.

Вона розбiглася, легенько вiдштовхнулася правою нiжкою вiд даху i спритною пташкою злетiла у Райське небо.

– Страшно, але надзвичайно приемно! – прокричала Олена, кружляючи над замком. – Куди летiти, Маргарито?!

Глава 15

Курячи цигарку за цигаркою, Фобос намагався зосередити думки на прорахунках можливостей трансформацiй абсолютного, до слiпоти в очах, Свiтла в абсолютний, до чорного оксамиту, Морок i навпаки.

Марно! Перед очима Злого генiя привидом дивноi вроди виникав Оленчин образ. Несподiвано до болю жадана дiвчина-примара манила до себе незбагненно таемничою, чарiвною усмiшкою…

Вкрай роздратований Фобос зiрвав чорний кiготь iз вказiвного пальця, у досадi вiдкинув його геть.

– «Бiс зна що! Щоб якась шльондра не давала Менi! працювати! Не схожа на шльондру, випромiнюе Чистоту! Три тисячi чортiв! Цього Менi бракувало!» – подумки обурився вiн.

Без зусиль перехиливши пляшку горiлки, Фобос прийняв рiшення: – «Вiдлупцюю цю нахабу лозиною прямо у райських кущах, щоб не лiзла у голову!» Вiн задоволено посмiхнувся i за мить впурхнув у Рай яскравим птахом-щебетуном. Щоб не привертати до себе уваги, Фобос приеднався до веселоi рiзнобарвноi зграйки райських пташок. Однак радiсний гурт, вiдчувши хижака-чужинця, перелякано вiдсахнувся вiд нього i розлетiвся хто куди.