Любов іншого виміру

– Лялечко, забула одягнути спiдничку? Як мило! Як заводить мене твоя бiлизна! – Якi нiжки, а сiднички! – з фальшивою пристрастю засипав вiдьму словами Фобос, лоскочучи ii поглядом безсоромних очей. – Очi краще заплющ! Ти одяглася так заради мене, пустунко? Зважила на мою сексуальну орiентацiю? Розумниця! Зараз, люба, зараз! Джентльмени, забув свiй батiжок! О! Я просто шаленiю вiд тебе! Та дайте ж нарештi батiг!

– А ти вiзьми мiй, спробуй! – з викликом вигукнула вiдьма, блискавично швидко висмикнула з —за пазухи батiг i щосили стьобнула ним перед собою.

Фобос вистрибнув на стiл з намiром пробiгти по ньому до Гертруди: це був найкоротший шлях до неi. Та Сатана потягнув його за штанину джинсiв, Фобос послизнувся, упав, спробував пiдвестися.

– Годi тобi, Фобосе, не дуркуй! – гримнув Сатана i знову рвучко потягнув його за штанину i, вiдiрвавши ii вище колiна Фобоса, весело зауважив: – Схоже, твоi джинси «Джордах» носила вся Америка!

Лицарство загиготiло, а вдячна за захист Гертруда пiдiйшла до Сатани.

– Солодкий мiй! – лагiдно прохрипiла вiдьма до нього. – На наших нiрках свiт клином не зiйшовся, ми згоднi повернутися у замок! А то що ж це виходить? Тут щось торочили про пекельний баланс, а що ж це за баланс, якщо жiнки i чоловiки живуть окремо? Так не годиться, ми, шляхетне жiноцтво Пекла, оселимося на твоiх шести поверхах, Герр Люц. Ти будеш у захватi вiд нашого витонченого товариства!

– Через мiй труп, мила Гертрудо, ви оселитеся у замку, – похмуро вiдказав Сатана. – Все це вже було, пам’ятаеш? Годi! Нам не потрiбнi нi шабашi в пекельних казармах, нi ваша ворожба, нi чаклунство! А щодо мене, не хочу прокидатися у гуртi пекельних дам, що прикидаються мадоннами.

– Он як! Не хочеш? А кого ти хочеш? Оцю лялечку з янгольським личком?! – Гертруда схопила зi столу аркуш паперу з портретом Олени i повернулася до лицарства, демонструючи витвiр Люцифера. – Лише погляньте, джентльмени, у кого закохався наш Сатана! Що в нiй е такого, чого не маю я?! Чим я гiрша за неi?! Краще, Сатано, тобi ii не любити, настраждаешся ти через неi! Краще б ти став моiм коханцем!

Вiдьма з люттю жбурнула портрет Олени на стiл, цiпко вчепилася в плечi Люцифера кiгтями, наблизила до нього свое хиже обличчя у виразках.

– Не лiзь, iди геть! – зiрвався Сатана i вiдiрвав ii руки вiд своiх плечей.

Тим часом Фобос уважно розглядав портрет Олени, i вираз його обличчя не сподобався Сатанi.

– А ти художник, не гiрший за Вiнчi, Сатано, – зауважив Фобос.