Паперова лялька

А Агату, за традицiею, одягали в весiльне вбрання: бiле-бiлiсiньке плаття, бiлi панчохи, бiлi черевики i довгу фату. І, як вона не хвилювалася, не забула взяти у жменю двi грудки цукру – для коня, що його мали впрягти у весiльний вiзок.

Перед самим виiздом на вiнчання молодих благословили батьки Агати, а сваха обсипала усiх присутнiх осипанками[7 - Осипанка – невеличке «рогате» печиво з кiлькома кутами (рогами) з круто замiшаного тiста, усерединi якого був горiх.]. Присутнi хапали iх собi – за народними повiр’ями, розтертi осипанки могли допомогти хворим людям i худобi.

Мама Агати в костьол не поiхала – тiльки батько. За обрядом вiн провiв наречену через увесь костьол, пiдвiв до Стася i передав свою дитину в його надiйнi руки.

– Я беру тебе за помiчницю! – клявся молодий.

– Я беру тебе за помiчника! – вiдказувала молода.

– Доки смерть не розлучить нас.

– Доки смерть не розлучить…

Нарештi молодят повiнчали. Серед присутнiх прошелестiло: «Яка гарна пара!». У свiдка пiд час служби затерпла рука – доводилось тримати вiнець досить високо через зрiст нареченого.

Весiльна процесiя попрямувала в дiм молодого. Перед порогом Стась, мов пiр’iнку, пiдхопив Агату на руки i занiс ii до кiмнати – так, за повiр’ям, присипалась пильнiсть лихих сил, аби не завважили на появу новоi мешканки.

Гостi вже аж слиною захлиналися, очiкуючи повернення молодят з костьолу. Та й не дивно! Столи вигиналися вiд наiдкiв: коровай, смажене порося, холодець, бульйон з кльоцками, запечена курка… За обiдом гостi кричали: «Гiркий борщ! Гiрка капуста!», – i вигукували доти, доки наречений не здогадався i не поцiлував свою дружину.

Пiснi, танцi, веселощi точилися майже до ранку! Тiльки тодi молодих з жартами та примовками вiдпустили до спальнi i залишили наодинцi. В спальнi стояло величезне лiжко – усi меблi в домi були завеликi для Агати. Стосиком викладенi були подушки – вiд великоi до самоi маленькоi. А пiд лiжком Агата побачила жменю бурштину – вiдганяти злих духiв.

Агата досить швидко призвичаiлася в новiй родинi. Ввечерi вона виходила аж до рогу вулицi зустрiчати чоловiка з роботи.

Стась гречно згинав лiкоть, i так, попiд руки, вони неквапно повертались додому, розповiдаючи кожен своi новини.

– Розумiеш, люба! Колiя пiд потяг в Росii ширша, анiж в Європi. Тому на нашiй станцii е дiлянка, де одночасно прокладено i вузьку, i широку колiю. Приходе потяг, усi пасажири виходять, а попiд вагонами мiняють колеса.