Вона має таємницю

Вона мае таемницю

Сурженко Олегiвна Маргарита

Мiстичний детектив

Втративши батькiв пiд час шторму, дiвчинка Кiра опиняеться на безлюдному островi. Блукаючи посеред тропiчних дерев, вона знаходить покинутий храм, в якому раптом починае бачити потоки – потоки достатку та бiдностi, удачi та нещастя, свiтла та темряви… Кiра розумiе, що це – невiдома iй ранiше суперсила. За допомогою цiеi суперсили Кiра не просто вибираеться з острову, а починае нове життя.

Через кiлька рокiв, ставши вiдомою письменницею, вона виходить замiж за улюбленого чоловiка, але з часом виявляеться, що ii успiхи не всiм подобаються, заздрiсть до ii таланту призводить до того, що дехто хоче присвоiти ii недописану книгу i взагалi… вбити ii.

Чи допоможе Кiрi ii суперсила? Чи врятують потоки?..

Маргарита Сурженко

Вона знае таемницю

Роздiл 1

Я сиджу бiля океану i дивлюся на хвилi, що зустрiчаються з камiнням. Я дивлюся на птахiв, якi лягають на повiтрянi потоки i пiднiмаються вгору. Я торкаюся ногами води.

Заплющую очi.

Я пiрнаю в могутнi хвилi океану i вiдчуваю iх силу. Стрiмкий потiк крижаноi гiрськоi рiчки несе мене, ii холод пронизуе мене наскрiзь. Я лягаю на прозору воду басейну, i мiй погляд спрямовуеться в нiчне небо. І хоч у ньому не видно зiрок, вода вiддзеркалюе вогнi хмарочосiв, i вони вселяють вiдчуття: я – частина майбутнього. Я пiрнаю у рiчку, в яку заводи зливають промисловi вiдходи, бруд залишаеться на моiй шкiрi, свiтлий купальник стае коричневим.

Я лягаю на хвилi моря, i воно утримуе мене. А сонце вже сiдае за горизонтом, i вiд цього вода стае рожевою, цi барви розливаються по тiлу. Я – у потоцi.

Я пам’ятаю, що тато того ранку був дуже пiднесений, а мама – дуже гарна. Менi здаеться, вони знали, куди прямуватиме наш катер, i вiдчували кожну мить, смакували кожну секунду. Мама заплела менi «колоски», щоб я не намочила волосся. Намазала мене захисним кремом вiд сонця. Я пiдбiгла до тата i покрасувалася перед ним у своему новому купальнику з рюшами.

Вiн сказав, що я його маленька русалочка. Я простягла йому рятiвний круг, щоб вiн надув його. Вiн подивився на мене i сказав:

– Так ти нiколи не навчишся плавати!

І викинув його за борт нашого катера – ми ще стояли на пристанi. На палубi тато почав готуватися до вiдправки. Я ж узяла мотузку i почала виловлювати круг, щоб затягти його на борт. Нiчого не виходило – хвилi вiдносили його все далi й далi. Сонце вранцi свiтило дуже яскраво.