Війни художників

Хай говорять, що вiн «продав свого пензля i свiй талант» партii й улюбленому «вождю всiх народiв». Нехай!

Ось товариш Сталiн вирiшив i радянське мистецтво структурувати за прообразом партii. Правильно вирiшив! У Спiлцi художникiв все буде точно, як у партii – секретарiат, з’iзди, вождь. Буде одна вiрна лiнiя – соцiалiстичний реалiзм. Вiн, Герасимов, буде Сталiним цiеi партii.

«Правда, товаришу Сталiн?» – подумки звернувся вiн до вождя на портретi, що висiв на стiнi. «Саме так, товаришу Герасимов», – посмiхнувся вождь у вуса.

Вiн, Герасимов, так наполегливо винищував в СРСР бур’яни iмпресiонiзму, фовiзму, сюрреалiзму, насiння яких було занесене до краiни буржуазним вiтром, що тепер, безумовно, мав право стати Сталiним соцiалiстичного образотворчого мистецтва. Навiщо робiтникам i колгоспникам цей iмпресiонiзм? І навiщо iм цей сюрреалiзм? Та вони побили б цього Далi за його сюрреалiстичну мазню!

Вiн вишукував серед художникiв тих, хто пiдхопив вiрус iнакомислення. Тавро iмпресiонiста можна було отримати навiть за те, що пишеш мазками.

Таких позбавляли можливостi продаватися i виставлятися, у них вiдбирали майстернi. Словом, затаврованi втрачали будь-яку можливiсть заробляти на життя малюванням.

Сам товариш Сталiн просив художникiв правдиво вiдображати соцiалiстичну дiйснiсть. Але не будь-яку – «а ту, що за нас». Так вiн говорить – треба реалiстично зображати навколишнiй свiт! Той, що «за нас». Кожна картина повинна агiтувати за соцiалiзм! Пейзажi, натюрморти, ню не цiкавили керiвництво краiни.

Малювати можна було радянську соцiалiстичну дiйснiсть, або героiчне радянське минуле.

Ще раз кинув погляд на проспект iз виставки Далi. Нi. Геть крамольнi думки! Вiн та товариш Сталiн визначають, що добре, а що погано. У нього майже необмежена влада над художниками. Горе тому, хто стане на його шляху!

У дверi постукала секретарка. Вiн автоматично загорнув i заховав проспект углиб шухляди стола.

– Так.

Гарненьке личко секретарки в окулярах з темною оправою було зляканим.

Секретарку звали Лiлiею. На нiй був строгий сiрий костюм – сукня за колiна i жакет. Дiловий костюм не приховував високi груди i стрункi ноги. Каштанове волосся стягнуте у вузол на потилицi. І окуляри, й костюм робили ii схожою на типову радянську секретарку.

– До вас зараз приiде товариш Берiя. Телефонував його помiчник – Саркiсов. Просив, щоб ви залишалися на мiсцi.

– Хто просив? – здивовано перепитав Герасимов.