Війни художників

А про нього, Герасимова, здаеться, написала лише одна, на вигляд нiкудишня, усього два аркушi, газетка – друкований орган Компартii США. Герасимов поцiкавився в органiзаторiв його вiзиту – у чому справа? І почув дивину – газети у США пишуть, що самi хочуть. І навiть президент не може iх примусити писати тi чи iншi речi. А хочуть цi газети, як бачите, шановний мiстере Герасимофф, писати про мiстера Далi.

Герасимов не повiрив. Щоб президент не мiг наказати? Звичайна буржуазна пропаганда! Але не втримався i пiшов на виставку цього мiстера Далi.

І вiд того, що побачив, упав у шок.

Вiн пiдiйшов до дами, яка головувала на виставцi, i попросив художника Фiногенова, який подорожував iз ним i трохи говорив англiйською, перекласти, «що, мовляв, видатний радянський художник Герасимов хоче поговорити з автором», на що «директриса» (так вiн назвав головну) вiдповiла йому чистою росiйською мовою, що «iспанський генiй Сальвадор Далi впевнений, що сьогоднi в СРСР немае видатних художникiв, оскiльки всi насправдi видатнi сидять у таборах».

Вiн, звiсно, образився, послав «директрису» куди подалi й почав вимагати автора. На що та презирливим тоном вiдповiла, що вона, Галина Дмитрiвна Дьяконова, особистий секретар i довiрена особа генiя Далi, уповноважена ухвалювати будь-якi рiшення i ii вердикт – Сальвадор Далi не знае i не бажае знати якогось там… Вона так i сказала «як вас там, е-е-е… Гераськiна».

Гераськiн! Та як вона смiе! Гераськiн… Сучка iмiгрантська! Була б ти в Москвi, то завтра точно опинилася б у таборi! І там, зголоднiлi за жiночим тiлом урки, навчили б тебе, як треба Батькiвщину любити! Добре хоч Фiногенов-Фiногешка вiдiйшов убiк, зробивши вигляд, що не чув його, Герасимова, ганьби.

Але вiн був вражений побаченим. І захопив iз собою проспект цього Далi. Мiг собi це дозволити. Бiльшiсть художникiв не ризикнули б зберiгати у себе таке. За подiбне можна було отримати рокiв iз десять, можливо, навiть без права листування. Це називаеться – розповсюдження iдей буржуазного мистецтва.

В означеному випадку – сюрреалiзму. Назва ж яка iдiотська.

Але улюбленець Сталiна i Ворошилова мiг собi дозволити знову i знову розглядати сюрреалiстичнi творiння iспанця. Звiсно, для того, щоб вивчити ворожий стиль i достойно боротися з буржуазними течiями в радянському мистецтвi! Власне кажучи, вiн i захопив це як iлюстрацiю до якоiсь зi своiх статей про занепад мистецтва на Заходi.

Раптом вiн на хвилину припустив, що сюрреалiзм – то i е справжне мистецтво.