На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Ворог, або Гнів Божий» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Боевики, остросюжетная литература, Боевики. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Ворог, або Гнів Божий

Автор
Дата выхода
19 апреля 2017
🔍 Загляните за кулисы "Ворог, або Гнів Божий" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Ворог, або Гнів Божий" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Сергій Постоловський) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
«Ворог, або Гнів Божий» – це історія «українського Моссаду», ліквідаційної групи, сформованої виключно з однією метою – помститися агресору та загарбнику за його злочини проти українського народу.
Вони вірять у те, що кожен за свої гріхи має бути покараний. Кожен у цьому світі повинен відповідати, тому що безкарність породжує вседозволеність. Не сподіваючись на владу, на західних партнерів, на сусідів і друзів, вони беруть справу до своїх рук.
Складаються списки, знаходяться кошти, йде перевірка та вербування людей, формуються агентурні мережі, розробляються операції та стратегії. Але зосереджуються вони на головному – на ворогу, що засів за кремлівськими стінами, та навіть не розуміють, що й самі виявилися розмінною картою у великій геополітичній битві.
📚 Читайте "Ворог, або Гнів Божий" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Ворог, або Гнів Божий", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– Вже друге столiття поспiль спочивае на Пер-Лашез, – була на те його вiдповiдь.
Я подивився на годинник. За десять хвилин Гарун мав вийти на зв’язок. Я не сумнiвався у ньому, але те, що я почув, приголомшило мене навiть бiльше, нiж смерть Андрiя Хворостенка.
– Я дам тобi те, що ти просиш. Навiть бiльше, – сказав вiн. – Але за однiеi умови.
– Я слухаю.
– Ти вiзьмеш мене з собою.
– Куди? – не одразу зрозумiв я.
– В зону АТО. Засидiвся я тут. Думаю, що в мене вистачить сил, аби вкоротити вiку декiльком покидькам.
– Ти жартуеш? – я не вiрив тому, що чув.
– Аж нiяк. Або ти береш мене з собою i отримуеш грошi, або ми п’емо останню чарку i ти вiдлiтаеш назад сам – без мене i, звiсно ж, без грошей.
– Це шантаж, – зауважив я йому.
– А як ти думав, мiй друже Бульдоже? В цьому свiтi тiльки шантаж здатний гарантувати хоча б якусь стабiльнiсть.
– Я подумаю, – менi потрiбно було виграти час, аби продумати вiдповiдь. Але вже в ту саму мить, як Гарун виявив бажання iхати на вiйну, я зрозумiв, що вiн не вiдступиться.
– Думай. Проте не довго. Чекатиму тебе завтра на цьому самому мiсцi, – сказав вiн, потиснув мою руку, кивнув Мирону, який прогулювався на певнiй вiдстанi i вiд’iхав у своiх алмазних справах на спортивному бентлi.
Мирон пiдiйшов до мене.
– Ми задоволенi? – запитав вiн мене без жодноi iронii.
– Не зовсiм, – пригнiчено вiдповiв я.
– Тобто?
– Йдемо вечеряти. За iжею про все й дiзнаешся.
Ми всiлися в затишному ресторанi в самому центрi Женеви.
– Ви росiяни? – спитався вiн, i в тому голосi промайнули обережнiсть, зневага та страх.
– Друже, нiколи не кажи, що ми росiяни, бо ми бiлоруси, – серйозним тоном вiдповiв йому на те Мирон, i офiцiант розслабився.
– Я вже подумав…
– Ти не думай, а краще неси нам горiлку, – продовжив Мирон.
– Звичайно. Вважайте, що вона вже тут.
Коли вiн вiдiйшов, я спитався Євгена:
– Чому саме бiлоруси?
– А хто? Може казахи чи молдовани?
– Напевно, ти правий.
– В таких речах, пане генерале, я завжди правий, – вiн щиро засмiявся, i мимоволi посмiшка торкнулася й моiх вуст.
Офiцiант принiс нам по чарцi горiлки.
– Ти, хлопче, одразу б пляшку винiс, – зауважив йому Мирон.
– Тобто цiлу пляшку горiлки? – перепитав спантеличений офiцiант.
– Саме так, – вiдповiв йому Євген.






