Ворог, або Гнів Божий

Воно тобi треба?

– Може якась допомога потрiбна?

– Ага! Допоможи менi в мить стати олiгархом i закидати мою законну усiма багатствами свiту.

– З цим досить складно, бо ти не вмiеш красти. Не пристосований ти до схем, лизання срак та мовчання, коли тебе принижують. Ось така проблема, капiтане Нечипайло.

І ми знову засмiялися, чим привернули до себе увагу iнших гостей ресторану.

– Тихше-тихше, лошаки, – сказав Нечипайло, який завжди вирiзнявся з-помiж нас бiльш холодним розумом i вмiнням вчасно зупинитись.

Далi Нечипайло розповiв нам новини з Москви.

– Здаеться менi, що у Кремля великi проблеми. Нi, звiсно ж, все виглядае, як i ранiше – держава, родiна, бандерiвска хунта, на Берлiн й iнша муть. Проте починають вимальовуватися першi невтiшнi для нього тенденцii. Хоч би що там базiкали «кiсельови» i «лайньюзи», але санкцii таки даються взнаки. Не будемо говорити про зомбовану расейську масу, а краще зупинiмось на олiгархах.

– Звiсно, що нi! Але чому вони мовчать? – злiсть Принципа була породженням його iдеалiзму та вродженим почуттям справедливостi.

– Бо бояться свого господаря дужче, нiж санкцiй Заходу. Все просто: саме вiн дозволяе iм красти, не буде його – прийде невiдомiсть, а можливо, бунт, котрий, як казав граф Вiтте, «есть бесмисленний i беспощадний». Ось така справа. І поки нашi любi друзi з Вашингтона не почнуть з ними активного дiалогу на предмет правонаступника, поки вони не запропонують адекватну кандидатуру, що буде влаштовувати усiх, нiчого не трапиться.

– Тобто, ти вважаеш, що вiрогiднiсть палацового перевороту низька? – не зупинявся Принцип.

– Я б навiть сказав, що вона просто жалюгiдна.

– Микита правий, Іване. Поки Бiлий дiм не втрутиться у справу наступника, а ЦРУ не почне дестабiлiзацiю внутрiшньоi соцiально-полiтичноi ситуацii в Росii, той кегебiст буде й надалi вбивати, брехати, лякати i вважати себе найвеличнiшим правителям планети Земля.

– Така собi сумiш Миколи Першого й товариша Сталiна. Вiн уявив себе величним i прагне до повтору Ялти-45, де гратиме першу скрипку, – додав Нечипайло.

Ми замовкли, кожен думаючи про свое. Тишу порушив Принцип:

– Цiкаво, як там зараз Андрюха. Нiчого не чули? Жодних новин?

Я подивився на Нечипайла, вiн на мене i у вiдповiдь друговi ми лишень хитнули головами, що означало – ми не знаемо.

– Зрозумiло.