Ворог, або Гнів Божий

Ми нiколи не вмiли говорити, як це вмiють робити iншi батьки та iхнi дiти. Нам завжди заважали наша пиха, гордiвливiсть, впертiсть i незрозумiлий снобiзм. Ми були два полюси однiеi планети, пов’язанi спiльною кров’ю та роз’еднанi нашими неперевершено лихими й занадто складними характерами. Ми розтрачували життя на сварки, непорозумiння та образи. До речi, саме цим ранiше призначеного часу для такоi важливоi й вiдповiдальноi справи, як смерть, загнали маму у могилу.

– Я хочу тобi дещо розповiсти, – сказав батько.

Я насторожився, давно пiдозрюючи, що за тим простим словом «iнфаркт» ховалося щось значно бiльше, нiж розрив серця.

– Коли я дивлюся на тебе, то бачу його – нiколи не знаного мною батька. Я бачу того, про кого менi стiльки розповiдали моi мама й бабуся. Я мовчав про це усе свое життя, бо боявся його… друзiв. Вони… вони такi ж, як i вiн… i ти, сину мiй.

Я бачу той стержень, якому завжди заздрив, бо нiколи не володiв ним сам.

Рак горла на четвертiй стадii, метастази, що з тiеi горлянки пустили своi спрутовi щупальця до легень i бронхiв… я був свiдком багатьох несправедливостей, смертей, тортур, але… але то був мiй батько. Мiй рiдний, единий батько, який помирав на моiх очах, i я – всесильний гвинт украiнськоi системи спецслужб, а нiц не мiг вдiяти, бо нема вiчного життя, як i вiчноi справедливостi.

– Ну що, пане диверсанте, шпигун i виконавець чужих рiшень, готовий до iсторичноi правди? – посмiхнувся вiн менi крiзь бiль, коли я витер його кров. – Тобi вiдоме таке iм’я, як Рамон Меркадер?

Насторога полонила мене, i я починав будувати версii.

«Нi! Не може бути! Так це…» – неслося в тiй клятiй головi, котру я мав за честь, або ж за прокляття носити на своiх плечах.

– Чого мовчиш, йолопе? – навiть на смертному ложi батько все ж залишався батьком.

– Звiсно, що вiдомо, – зi злiстю кинув я йому, забувши про його стан, бо ми були ще тi друзi й спiврозмовники.

«Хайме Рамон Меркадер дель Рiо, вiн же Рамон Іванович Лопес – герой льодорубу та Радянського Союзу, син iспанського магната, власника залiзних дорiг i несамовито-навiженоi жiночки на iм’я Марiя Карiдад дель Рiо Ернандес, яка була агентом радянськоi розвiдки. Аби не сумувати однiй, в ту гру вона затягнула i свого сина Рамона».