Сім днів і вузол смерті

У вiльний час вiн займався лiвими замовленнями, або просто за пляшку дозволяв знайомим пограти у комп’ютернi iгри, в яких почувався, наче риба у водi, а стосовно деяких просто був автором. «Якби я жив у Америцi, – полюбляв нагадати друзям, – давно був би мiльйонером i мав власний гелiкоптер». Проте тут, за жартом Вiнька, побачити тверезого Олега, було рiвнозначним, що уздрiти п’яного папу римського.

Хлопцi прошмигнули повз зосередженого над газетою охоронця i вибiгли на другий поверх. Комп’ютерний центр був майже порожнiм, i лише дверi до Олегового кабiнету привiтно закликали увiйти.

– Агов, прокинься! – Вiнько гучно тупнув ногою.

– О, земля трiсла, – Олег пiдвiв очi, – заходьте. Хоч би пива притягли, бо тут голова цiлий день, як дiжка. Навiть на обiд не ходив, роботою завалили. А вчора, знаете, трохи жiзнi дали…

– І що, дуже важко? – поцiкавився Орест.

– Не питай!

– То, може, це тебе порятуе? – Орест, наче iлюзiонiст, вихопив iз прихованоi торби лiтрову пляшку горiлки «Отаман».

Миттево вiдбулося преображення Олегове. Вiн, як джин iз амфори, виринув iз-за монiтора, знайшов у шафi три склянi чарочки i розклав iх на вiльному столi. Вiнько розвантажив торбу, Орест порiзав ковбасу i хлiб, вiдкрив банку з маринованими огiрками.

– А я вже думав, що сьогоднiшнiй день дурно минеться, – усмiхнувся Олег, розкладаючи стiльцi.

– Ну, поiхали…

Пiслячаркову тишу, що заповнила кабiнет, ворушило тiльки дружне хрумкотiння огiрками.

– Але мiж першою i другою куля не мае пролетiти, казав колись мiй командир роти, – повторив Олег свою коронну фразу, i прозора рiдина знову наповнила келишки.

– Гай, тримаймося!

– Ну i чим добрим ти тепер займаешся, пане Мегабайте? – поцiкавився Орест.

– Фiгнею страждаю, – Олег знову поспiшив налити горiлки – гостям – з допуском «на вуса», а собi – «на хлопчика».

– Куди розiгнався? – зморщився Вiнько. – Конi ж не виннi…

– Три – число святе, – Олег пiдняв чарку, – будьмо крепкi й дуже впертi!

Але «святе число» швидко надбало тенденцii до зростання. Невдовзi у лiтровiй посудинi залишилася кiлькiсть, про яку кажуть «На трьох мало, на одного багато».