Сім днів і вузол смерті

Двi кiмнатки займали лiтнiй директор i така ж лiтня його секретарка, у третiй тiснилося декiлька наукових спiвробiтникiв iз креслярським i ще якимось приладдям невiдомого застосування. Помiтно скорочений штат науковцiв теж займався невiдомо чим, але платню всi отримували регулярно – установа залишалася юридичним власником усього примiщення, а коштiв, що сплачували за оренду численнi фiрми й фiрмочки, усiм вистачало для нормального iснування. Саме сюди колись потрапив за унiверситетським направленням новоспечений iнженер електронно-обчислювальних машин Олег Флис, саме тут вiн почув про комп’ютери i захопився ними, саме тут вiн став тим Мегабайтом, без якого протягом певного часу не вiдбувався жоден запуск оргтехнiки у мiстi.

Саме цi проблеми обговорювали Орест i Вiнько, поки не наблизилися до Олегового кабiнету.

– Вiн десь неподалiк, – законстатував Вiнько, смикнувши дверi, якi виявилися незамкнутими. – Якби iшов кудись далеко, не залишав би таку дорогу технiку напризволяще.

Кабiнет зберiг слiди учорашньоi пиятики: ряд порожнiх пляшок пiд стiною, переповнена смiттярка, шматок огiрка на пiдлозi. Повiтря, щоправда, було чистим i свiжим, очевидно, прийшовши на роботу, Олег вiдчинив кватирку. Орест витяг з-пiд стола целофановий пакет, який вони з Вiньком учора принесли, i склав у нього використану тару.

– У них тут що, прибиральниця штатом не передбачена, – пробурчав вiн, складаючи у стосик розсипанi папери.

Вiнько ж, пильно озирнувшись довкола, дiйшов до невтiшного висновку, що Мегабайт уже встиг завалити iхнiй ранковий план. Пояснення було едине – десь неподалiк виринула непередбачена пляшка. Але вiдверто непокоiтися вiн не хотiв, аби Орест, бува, не запiдозрив про iснування змови з Мегабайтом.

– Ну що, Орку, посидимо трохи i почекаемо. Якщо хвилин за п’ятнадцять не з’явиться, пошукаемо по сусiднiх офiсах.

Тепер Вiнько звернув увагу, що Орест уважно читае якийсь папiр.

– Що там у тебе? – вiн наблизився упритул.

– Вiньку, це ж той прогноз, що зробив для мене Олегiв комп’ютер. Я ж учора його так собi проглянув, трете через десяте. А тепер бачу, що все це – чистiсiнька правда. Поглянь, – Орест простягнув два стандартних аркушi.