Таємниці Ходвартса

Таемницi Ходвартса

Сергiй Гридiн

Закадичнi друзi Соломка, Дмитрик та Циганчук зi своiми четвероногими друзями магiчним образом опиняються в дивному мiсцi. На перший погляд воно здаеться iм знайомим… Але це тiльки на перший… Казковi пригоди чекають на героiв попереду, де вони пройдуть випробування на вiрнiсть, смiливiсть i доведуть, що вони гiднi володiти чарiвною паличкою.

Сергiй Гридiн

Таемницi Ходвартса

Частина 1

Сонце встало, розплилося,

Наче жир у супi!

І лечу я на машинi

Як вiдьма у ступi!

– зненацька голосно зазвучала жiночим, писклявим голосом пiсня у мiзках Дмитрика Солом'янка, який до того часу спав мiцним i безтурботним сном, насолоджуючись канiкулами та цiлковитою свободою.

Ну, майже цiлковитою (але про це трохи пiзнiше)!

– «Що за мара така?» – подумав крiзь сон Дмитро. – «Яка вiдьма? У якому супi?…Що за пiсня? Звiдки?» – привiдкрив вiн одне око, пройшовся затуманеним сном поглядом, по своiй кiмнатi.

На письмовому столi бiля вiкна сидiла Лiзка i сумними очима дивилась на Солом'янка, натякаючи, що непогано було б i перекусити щось! Сонце бо вже дiйсно встало! Вона вiдрегулювала музичний центр, налаштовуючи звук та сигнал радiохвилi.

А я гарна наче рожа,

Маю синi очi!

Покохай мене, миленький,

Бо я iсти хочу!

– Залунало з динамiкiв з подвоенною мiццю. Лiзка скорчила жалiбну пику, злiзла зi столу i пiдскочивши до лiжка, стягнула з Дмитрика ковдру. Той хвицнув ногою, намагаючись вiдiгнати вiд себе нападницю, але впав на пiдлогу i нарештi повнiстю прокинувся.

Лiзка! – iз злiстю закричав Солом'янко, – я iз тебе зараз котлету зроблю, дi-джей недороблений! – став вiн навкарачки, одночасно намагаючись схопити iстоту, яка так нахабно вирвала його iз обiйм Морфея, i виконати свою обiцянку.

Але Лiзка виявилась набагато спритнiшою. Вона голосно скрикнула i вискочила в коридор, мазнувши по обличчю Дмитра волохатим… хвостом. Лiзка була мавпою!..

…Дмитро Петрович Солом'янко, власною персоною, серйозний парубок 12 рокiв вiд народження, проживав в невеличкiй трикiмнатнiй квартирi у старому будинку разом

iз татом i мамою.

Невисокого зросту, iз жовтуватим, схожим на стиглу пшеницю волоссям, та обличчям, рясно всипаним природою ластовинням, Дмитрик нагадував головного героя старого мультфiльму про рудого хлопчика, який чи-то вгрiв свого дiдуся лопатою, чи-то тiльки збирався це зробити, а потiм доводив всiм, що вiн старенького зовсiм i не бив, а навпаки вiдчував до того теплi почуття.