Біла ріка

Нiхто не хотiв з ним сваритися, а старi люди казали, що «цей юнак, Пойдаш малей, дорослей нiвроку, не по роках», i що «з нього добрей газда буде». Пiсля Єремii вiн став головним у сiм’i, й тiльки стара могла на нього хоч якось впливати. Син завше тримав у кишенi ii «оборону». Так, мати була для нього авторитетом, але не в усьому, i вiн часом грюкав по столу i казав:

– Ве ек хочете, мамо, але буде так!

Над хатою, на тлi блакитного вранiшнього неба, кружляли половики[2 - Половики – яструб або будь-який iнший хижий птах.

]. Вони розправляли своi довгi крила, то знижуючись до верхiв смерек, то стрiмко злiтали, угледiвши курей в отавi бiля хати.

Федор швидко зiйшов з ганку i забiг до стайнi, взяв деркач за держак i зачав крутити. Язички чiплялись за зубчики, деренчання наповнило простiр: що швидше вiн розкручував, то гучнiше лунали звуки. Цей деркач вони зi старшим братом Онуфрiем i молодшим Петром колись змайстрували самi; гралися ним, а коли ходили пасти вiвцi, брали його з собою на полонини. Половики ще трошки покружляли й розлетiлись.

Федор озирнувся. На лавi пiд хатою мовчки сидiв молодший брат Іван.

– Шо седеш! – прокричав Федор. – Хочеш, щоб половике усiх курей забрале?

Малий, вiдклавши в бiк патика, встав. Отримавши позаушника, опустив голову.

– Ти вже покутавсе?

Іван ствердно кивнув головою.

– Добре. Ідеш зi мною на храм у Конетин? Малий так само покивав у вiдповiдь.

– Ти шо – нiмий чи язик прикусив?

– Йо, пiду.

– То бiже до хате i рушник менi на потiк принеси.

Я пiшов вмиватисе.

Малий побiг до хати.

Втираючись, Федор все дивився на брата.

– І шо те так i зiбравсе на храм iте? Малий знизав плечима:

– Йо!

– Позоритисе лише, – вiн втерся i кинув рушник Івану. – Ану, марш до хати i вбересе, ек треба!

За пiвгодини брати Пойдашi вже спускались до дороги. Вiд лiсу тягнуло прохолодою, на вкритих папороттю горбах ще лишалися великi краплi вiд нiчного дощу. Іван нiс в руках розшитий кожух. На ньому були портiнецi[3 - Портiнецi – традицiйнi вузькi штани з бiлоi тканини.

], а Федор був у нових гачах[4 - Гачi – штани, тут – галiфе.], що iх вiн пошив у одного еврея у Вижницi. Обидва брати – в капелюхах.

Вони пройшли повз хату маминоi сестри, що була бiля самоi дорiжки, i за мить вийшли на велику дорогу. Федор з Іваном йшли вздовж Черемоша. На цiй сторонi високого берега була Буковина, на протилежнiй – Галiцiя. При дорозi стояли якiсь святково вбранi хлопцi, й вони щось голосно обговорювали.