Елла

Малий хлопчисько зчинив такий гамiр, що здавалось це його обiкрали. Сльози текли рiкою по обличчю хитрого хлопчиська i моряки якi уже зрання промочили горлянки не одним келихом вина викинули в море в нiчому невинного чоловiка.

– Вибачте, я шукаю свого дядька, Едварда Фрiмена. Ви знаете де його можна знайти? Вiн один з рибалок. – запитала Елла в одного з продавцiв, на що той лише у вiдповiдь вказав пальцем на чоловiка навпроти, не маючи змоги вiдповiсти так як ось-ось мав луснути вiд смiху.

– Доброго дня.

– А ти ким йому приходишся? – промовив лiтнiй чоловiк, пильно окинувши оком.

– Я його племiнниця.

– Не знав, що в старого Еда е родичi. Вибач, дитино, але Ед уже з тиждень як зник. Останнiм часом люди часто зникають. – чоловiк схопив рибу за зябра i увiгнав в неi нiж. – Говорять море прибрало його до себе.

– Море? – здивовано запитала чаклунка, скривившись вiд тельбухiв якi старий продавець жбурнув пiд ноги Еллi. – Я помiтила як море тут прямо з берегу вихоплюе людей.

– Дитино, ти звiдки впала? В нашому мiстi i не таке вiдбуваеться. Не так давно зникло кiлька дiвчат. І хтось розпустив чутки, що в мiстi з’явився чаклун який поiде серця молодих дiвиць. – чоловiк одним махом ножа вiдрубав голову рибинi якi повiльно скотилась по прилавку. – Та все ж доля старого Еда мене бентежить. Тим бiльше коли його родичi з’являються от так зненацька.

– Я довго подорожувала i тiльки зараз випала нагода навiстити…

– Як зручно i саме вчасно.

– Я б хотiла оглянути його дiм.

– Можеш, але з тобою пiде мiй син. Люди рiзнi бувають. Я приглядаю за майном Еда i надiюсь, що вiн знайдеться, а якщо нi, – чоловiк пильно поглянув на дiвчину. – то мiй син нарештi перебереться з дружиною у власну домiвку. А ти схожа на злодюжку: вся в чорному, штанi чоловiчi. Я радий, що за Еда переживають родичi, але в твоi роки потрiбно уже дiтей глядiти, а не блукати в пошуках дядька, який за тридцять рокiв, якi я його знаю, нi разу про тебе не обмовився.

– Не переживай. – чемно вiдповiла Елла, нiяк не вiдреагувавши на випад чоловiка. – Мене не цiкавить його майно, на вiдмiнно вiд тебе.

– Джек! Джек, де тебе носить?

– Так, батько.

– Вiдведи цю дiвчину до будинку Фрiмена. Вона говорить, що вiн ii дядько, але якщо щось потягне – викинь ii в море. – наказав чоловiк, молодому русявому хлопцевi рокiв дев’ятнадцяти.