Елла

– Стривай! – окликнула Томаса дiвчина. Вона швидко змiшала двi рiдини в однiй емкостi, збовтавши iх та промовивши голосно «велла». – Так краще.

Воiн поглянув на флакон який з кожною миттю сяяв все яскравiше, вiддаючи синявою.

– Не погано.

Вони продовжували поволi пробиратись крiзь завали i залишки старих дерев’яних конструкцiй, заглиблюючись все далi i далi. Дiставшись до рiзкого повороту, Томас обережно заглянув.

– А бодай тобi! – прокричав чоловiк. – Щось влучило менi в голову.

– Хто ви? – пролунав голос iз темряви.

– Сер Томас Прiт, лицар лорда Сатона. А ви хто?

– Том? Це справдi ти? – уже жiночий голос озвався.

В печерi знаходилось близько десяти селян, в тому числi i сiм’я сестри Прiта. Вибравшись назовнi, Томас зголосився супроводити iх до замку, а Елла тим часом вирiшила навiдатись до iншого мiста, щоб встигнути до темряви повернутись до замку.

Наступне поселення зустрiло Еллу ще бiльш гнiтючою картиною. Солдати яких прислав лорд розкидало по всiх закутках: кiлька лежало пiд рiзними будинками, ще пару разом з кiньми закинуло на дахи будинкiв.

Складалось враження, що хтось чи щось неймовiрно сильне розправилось iз солдатами.

Дiвчина спiшилась, наказавши Сноррi залишатись бiля коня. Зжавши в долонi магiчне зiлля, Елла зайшла до першого будинку, але одразу вибiгла, виблювавши увесь снiданок вiд рiзкого запаху розкладання тiл.

– О, боги. – лишень промовила дiвчина.

В кожному iз будинкiв знаходились iхнi господарi, лиш мертвi.

Цiлi сiм’i: жiнки, дiти, чоловiки, усi жителi мiста знаходились у своiх домiвках. Із людей зробили опудала, прикувавши iх до стiн, немов картини, причому чоловiк завжди на проти решти членiв сiм’i. Хтось хотiв, щоб вони бачили як помирають iхнi рiднi. Елла ледь стримувала сльози – такого вона нiколи не бачила. Хто мiг таке зробити?

Центральна площа зустрiла спорудженими чотирьома шибеницями з обрубленими мотузками. Над усiм мiстом кружляли ворони, а iз лiсу доносились самотнi вовчi завивання.

Елла не хотiла продовжувати обшуки, але потрiбно було щось знайти, знайти бодай якийсь слiд. Обмотавши шарфом обличчя, залишивши лиш очi, вона продовжила блукати по домiвках. Скрiзь було одне i те саме, окрiм одного будинку. Непримiтний будинок на iншому кiнцi мiстечка так само став склепом для своiх для власникiв, але тiла… тiла акуратно лежали на лiжку: чоловiк iз жiнкою, обнявши сина, спокiйно лежали разом.