Травень

Зрозумiв?” Пiсля цих слiв, обливши здивованих присутнiх крижаним поглядом, пiшов у зворотному напрямку, знаючи, що зараз все почнеться. Я вже був готовий до всього.

Грати крутого хлопця було неприемно. Та вiдступати вже не було сенсу. Вiдсiкаючи всi зайвi думки, спрямовував увагу тiльки на цiль. Коли перестаеш боятися – голова починае працювати, а у вуличнiй бiйцi головне контролювати ситуацiю i не втрачати голову. Я рухався швидко по викладенiй брукiвкою дорозi у напрямку виходу. А в цей час Валерка пiдводився iз-за столу, сильно матюкаючись i проклинаючи мене, гасив недопалок об стiл, знiмав куртку, вiдсовував стiлець i, сповнений ненавистi пiсля привселюдноi ганьби, вже пробирався до мене, витираючи обличчя серветками.

Для них, двадцятип’ятирiчних, я був простий вiсiмнадцятирiчний хлопчак, який просто з неба звалився. Мене недооцiнювали. А менi вже давно були вiдомi правила цiеi гри. «Непередбачуваний удар – гарант успiху у вiйнi».

Годинниковий механiзм вiдраховував останнi секунди: 10, 9, 8, 7, 6, 5… все розгорталося швидко: кожен рух, кожен подих.

Розповiдь все уповiльнюе… зроби прискорення зображення… 4, 3, 2, 1.

Виходячи за ворота, звернув увагу на добре освiтлене мiсце, якраз пiд лiхтарем. Адреналiн хлинув всiею масою рiки Днiпро в кров; Валерка пiдбiг, немов скажений бик; розмовляти було нiколи i нi про що. Рiзко обернувшись, кинувся на нього; ми схопили один одного мертвим хватом за одяг i почали боротися.

Я провiв правий хук, через його лiву руку, удар прийшовся не точний, в щелепу; суперник спробував звалити мене, коли рiзко трiпонув влiво; я похитнувся, та все ж утримав центр ваги i не впав. Ворог кинувся з кулаками i миттево наткнувся на прямий удар ногою, що прийшовся в живiт, Валерка вiдскочив, крякнувши, i знову кинувся в бiйку ще злiший; я не вiдступав, тримаючи руки в боксерському блоцi, стрiляв удар за ударом, як з кулемету, частина моiх «куль» летiла мимо; суперник теж не пасував, провiв правий крос – розбив нiс, потiм лiвим крюком брову.

Я бив у вiдповiдь. Ми влаштували справжню м’ясорубку, важко розiбрати потрiбнi думки та iдеi в таких ситуацiях. Задача перед тобою постiйно змiнюеться, голова кипить, в голову влiтають кулаки, немов велетенськi брили льодовикiв об носову частину «Титанiка», i ти в будь-яку секунду можеш потонути. Частина дiй йшла пiд диктовку iнстинктiв.