Острів Скарбів / Treasure Island

We’ll have favourable winds, a quick passage, and not the least difficulty in finding the spot, and money to eat, to roll in, to play duck and drake with ever after».

«Trelawney», said the doctor, «I’ll go with you; and I’ll go bail for it, so will Jim, and be a credit to the undertaking. There’s only one man I’m afraid of».

«And who’s that?» cried the squire. «Name the dog, sir!»

«You», replied the doctor; «for you cannot hold your tongue. We are not the only men who know of this paper. These fellows who attacked the inn tonight – bold, desperate blades, for sure – and the rest who stayed aboard that lugger, and more, I dare say, not far off, are, one and all, through thick and thin, bound that they’ll get that money.

We must none of us go alone till we get to sea. Jim and I shall stick together in the meanwhile; you’ll take Joyce and Hunter when you ride to Bristol, and from first to last, not one of us must breathe a word of what we’ve found».

«Livesey», returned the squire, «you are always in the right of it.

I’ll be as silent as the grave».

6

Капiтановi папери

Ми мчали щодуху всю дорогу i зрештою зупинилися перед дверима будинку доктора Лiвсi. У вiкнах по всьому фасаду було темно.

Мiстер Денс наказав менi зiйти з коня i постукати, Доггер пiдставив стремено, щоб менi легше було стрибати. Майже одразу служниця вiдчинила дверi.

– Доктор Лiвсi вдома? – спитав я.

– Нi, нема, – вiдповiла служниця. – Вiн приходив додому вдень, а тепер пiшов пообiдати й перебути вечiр у сквайра.

– Їдьмо туди, хлопцi, – сказав мiстер Денс.

До садиби сквайра було недалеко. Я навiть не сiв у сiдло, а побiг поруч з конем Доггера, тримаючись за стремено.

Промайнули ворота парку. Довга, безлистяна, залита мiсячним промiнням алея вела до помiщицького будинку, що бiлiв у глибинi парку. Тут мiстер Денс зiскочив з коня i, взявши мене за руку, пiшов до будинку. Нас негайно пустили туди.

Служник провiв нас по вкритому килимами коридору до бiблiотеки, де стояло безлiч книжкових шаф з погруддями на них.

Бiля камiна сидiли, посмоктуючи люльки, доктор Лiвсi i сквайр.

Я нiколи не бачив сквайра так близько. Це був високий на зрiст чоловiк, понад шiсть футiв заввишки, плечистий, з круглим почервонiлим обличчям, що огрубiло i вкрилося зморшками вiд довгих мандрiв. Дуже рухливi чорнi брови вказували на його хоч i не злу, але трохи гордовиту i запальну вдачу.

– Заходьте, мiстере Денс, – сказав вiн повагом, але милостиво.