Острів Скарбів / Treasure Island

Говорячи це, вiн заледве пiдвiвся з лiжка i сперся на мое плече з такою силою, що я мало не закричав. Раптом його ноги, мов колоди, опустилися на пiдлогу. Погрози нiяк не вiдповiдали тому слабкому голосу, яким вiн iх виголошував.

Сiвши на край лiжка, вiн довго вiддихувався.

– Цей лiкар мене доконав, – пробурмотiв урештi. – У вухах дзвенить… Допоможи менi лягти…

Але перш нiж я взявся допомагати, вiн упав на спину i на якийсь час замовк.

– Джiме, – сказав вiн нарештi, – ти бачив сьогоднi того моряка?

– Чорного Пса? – спитав я.

– Атож, Чорного Пса, – вiдповiв вiн. – То дуже поганий чоловiк, але тi, що послали його, ще гiршi. Слухай: якщо менi не пощастить вибратися звiдси й вони надiшлють менi чорну мiтку, то знай, що вони полюють на мою скриню. Сiдай тодi на коня… Ти ж умiеш iздити верхи, правда? Сiдай, кажу, тодi на коня й жени щодуху… Ну, тепер менi все одно… Мчи хоч до цього лiкаря, до того телепня, й перекажи йому, щоб вiн свистiв усiх нагору – суддiв там i рiзних присяжних – i накрив би тут, на борту «Адмiрала Бенбоу», всю стару зграю Флiнта, всiх до единого, скiльки iх ще лишилося живими.

Я був першим штурманом старого Флiнта. Першим штурманом! І тiльки я знаю те мiсце. Вiн сам усе передав менi в Саваннi, коли лежав при смертi, як ось я тепер. Але ти не зчиняй галасу, поки вони не надiшлють менi чорноi мiтки. Чи поки не побачиш знову цього Чорного Пca або моряка на однiй нозi. Одноногого моряка, Джiме, бiйся найдужче!

– А що це за чорна мiтка, капiтане? – спитав я.

– Це виклик, друже, так би мовити, повiстка на суд. Коли ii пришлють, я тобi скажу. Ти тiльки не прогав iх, Джiме, i я все подiлю з тобою порiвну, слово честi…

Язик у нього почав заплiтатися, голос послабшав. Я дав йому лiкiв, i вiн випив iх покiрливо, мов дитина, сказавши:

– Якщо коли-небудь якийсь моряк потребував лiкiв, то це я.

Зрештою вiн забувся важким, безтямним сном, i я вийшов.

Що я робив би, коли б усе йшло гаразд, не знаю.

Очевидно, розповiв би про все лiкаревi, бо смертельно боявся, що капiтан пошкодуе про свою вiдвертiсть i приб’е мене.

Але обставини склалися iнакше. Увечерi раптово помер мiй батько, i ми забули про все iнше. Велике сiмейне горе, вiдвiдування сусiдiв, похорон i рiзнi господарськi турботи так закрутили мене, що в мене не було часу нi думати про капiтана, нi боятися його.

Наступного ранку вiн зiйшов униз i пообiдав, як завжди. Їв мало, зате багато пив.