Мюнхен

Через пiв хвилини з’явився його попутник: повагався, озирнувся, наче шукав Хартманна, а тодi завернув праворуч i зник. Пауль почекав ще п’ять хвилин, потiм рушив далi.

Приемне буржуазне передмiстя потопало в листi – невiдповiдне мiсце для змовникiв. Бiльшiсть мешканцiв уже спала, позачинявши вiконницi. Декiлька собак брехало, коли вiн iшов повз них. Вiн не розумiв, чому Остер призначив iм зустрiч тут. Пауль пiшов по Кенiгсбергер Штрассе й повернув на Гете Штрассе. Номер дев’ять виявився простим будинком з подвiйними дверима – у таких вiллах живуть службовцi банку або директори шкiл.

Свiтла у вiкнах фасаду не було, i несподiвано вiн подумав, що це пастка. Зрештою, адже Кордт нацист. Вiн багато рокiв працюе на Рiббентропа. Проте й Хартманн – член партii: якщо хтось хотiв зробити кар’еру, мав стати партiйцем. Пауль вiдкинув пiдозри, вiдчинив дерев’яну хвiртку, пройшов стежкою до чiльних дверей i натис кнопку дзвiнка.

Інтелiгентним голос хтось мовив:

– Назвiться.

– Хартманн. Мiнiстерство закордонних справ.

Дверi вiдiмкнули. На порозi стояв лисий чоловiк рокiв шiстдесяти. Глибоко посадженi великi круглi меланхолiйнi блакитнi очi. Прямо пiд лiвим куточком губ видно невеликий дуельний шрам. Обличчя було правильне, iнтелiгентне. Ciрий костюм, блакитна краватка – чоловiк цiлком мiг бути професором.

– Бек, – сказав вiн i простягнув руку.

Мiцно й далi тримаючи Хартманна за руку, Бек втягнув його до будинку, потiм зачинив i замкнув дверi.

«Боже! – подумав Хартманн. – Людвiг Бек! Генерал Бек, начальник генштабу».

– Сюди, прошу. – Бек провiв його коридором до кiмнати в заднiй частинi будинку, де зiбралося пiв десятка чоловiкiв. – Наскiльки розумiю, ви знайомi з бiльшiстю з цих джентльменiв.

– Дiйсно, – Хартманн кивком привiтав усiх.

Як напруга кiлькох останнiх мiсяцiв зiстарила iх! Серед присутнiх – канцелярист Кордт, що його брат Тео служив повiреним у справах у посольствi в Лондонi, теж належав до опозицii i так ненавидiв Рiббентропа, що ладен був ризикнути життям, аби зупинити його, полковник Остер, заступник начальника вiйськовоi розвiдки, привабливий кiннотник, що був вождем змови, якщо така строката група могла мати вождя, Ганс Бернд Гiзевiус, граф фон Шуленбург з Мiнiстерства внутрiшнiх справ i Ганс фон Донаньi з Мiнiстерства юстицii.

Шостого учасника Пауль не знав, але той його впiзнав. Це був той самий пасажир електрички, який зав’язував на станцii шнурки.

Остер помiтив його здивований погляд.

– Це капiтан Фрiдрiх Хайнц.