Мюнхен

Здавалося, минула вiчнiсть, вiдколи вiн сидiв у ресторанi «Рiца» й чекав на Памелу. Г’ю згадав раптом, що обiцяв подзвонити iй у село. Поглянув на телефон. Мабуть, уже надто пiзно. Дiти, напевно, у лiжку, а Памела – випила зайвий коктейль i посварилася з батьками. Страхiття нинiшнього дня далося взнаки: зiпсований обiд, робiтники в Грiн-парку, повiтрянi кулi над Темзою, протигази для дiтей, автiвка, що вiд’iхала вiд торця на Норт-стрiт… А завтра буде ще гiрше. Завтра нiмцi почнуть мобiлiзацiю, а його викличе на допит таемна служба розвiдки.

Тих хлопцiв спекатися не так просто, як Кедогена. У них е досье на нього.

Почулися голоси. Схоже, засiдання кабiнету закiнчилося. Г’ю встав i пiдiйшов до дверей. Мiнiстри виходили в коридор. Зазвичай пiсля засiдання лунав смiх, плескання по спинi, iнодi навiть спалахували суперечки. Зараз нiчого такого не було. Декiлька мiнiстрiв тихо бесiдували, але бiльшiсть полiтикiв iшли, похиливши голову, i виходили з № 10 поодинцi. Легат бачив високого самотнього Галiфакса: вiн одяг казанок i взяв iз стiйки парасольку.

Крiзь вiдчиненi дверi блискали вже знайомi бiлi спалахи й звучали вигуки з питаннями.

Почекавши, коли, на його думку, прем’ер-мiнiстр залишиться сам, Легат увiйшов до зали засiдань. Вона була порожня. Смiття й застояний дух тютюнового диму нагадали йому залу очiкування на залiзничному вокзалi. Праворуч дверi кабiнету Клеверлi були напiввiдчиненi. Г’ю чув, як радяться секретар Кабiнету мiнiстрiв i головний особистий секретар. Лiворуч дверi до кабiнету Гореса Вiлсона були замкненi.

Вiн постукав i почув голос Вiлсона, що пропонував увiйти.

Вiлсон сидiв за бiчним столиком i додавав содову з сифона в двi склянки з напоем, схожим на брендi. Прем’ер-мiнiстр розвалився у крiслi, витягнувши ноги й звiсивши руки з бокiв. Очi в нього були заплющенi. Коли Легат увiйшов, вони розплющилися.

– Боюся, прем’ер-мiнiстре, розшукати промову менi вдалося тiльки в «Таймс».

– Гаразд. Там я ii i читав. Боже!

Застогнавши вiд виснаження, вiн насилу пiдвiвся з глибокого крiсла.

Ноги погано його слухалися. Вiн узяв газету, розкрив на шпальтi з промовою, поклав на стiл Вiлсона, дiстав з нагрудноi кишенi окуляри й забiгав очима по колонках. Рот його трохи вiдкрився. Вiлсон пiдiйшов вiд бiчного столика й люб’язно запропонував Легату келих. Г’ю похитав головою:

– Нi, дякую, сере Горесе.

Вiлсон поставив келих поряд з прем’ер-мiнiстром. Вiн подивився на Легата i злегка вигнув брову.