Мюнхен

Пiд наглядом вартового есесiвця – це який вже за лiчбою, восьмий? – Пауль пiднявся за ад’ютантом мармуровими сходами повз гобелени на майданчик другого поверху, пройшов через черговi подвiйнi дверi до, як вiн зрозумiв з прискоренням пульсу, особистих апартаментiв фюрера.

Ад’ютант запитав:

– Дозвольте забрати це? Почекайте, будь ласка.

Вiн узяв папку, тихо постукав у найближчi дверi й прослизнув усередину. За мить – перш нiж вони зачинилися – Хартманн почув голоси, потiм тиха розмова урвалася. Вiн розгледiвся.

Кiмната виявилася напрочуд сучасна, обставлена зi смаком: пристойнi картини, столики з лампами й вазами свiжих квiтiв, килим на полiрованому паркетi, простi стiльцi. Можна йому сiсти чи нi? Мабуть, не варто.

Минав час. Гарна жiнка в накрохмаленiй бiлiй блузi зi стосом паперiв увiйшла до кабiнету, де тривала нарада, i майже вiдразу вийшла з порожнiми руками. Нарештi, приблизно за чверть години, дверi знову вiдчинилися i з’явився сивий чоловiк рокiв п’ятдесяти п’яти, з прилизаним волоссям i значком нацистськоi партii на лацканi.

То був барон Ернст фон Вайцзеккер, хоча в дусi нинiшнiх егалiтарних часiв вiн зрiкся титулу майже вiдразу, як одержав партiйний значок. Вiн дав Паулю конверт.

– Дякую, що зачекали, Хартманне. Це вiдповiдь фюрера Чемберлену. Будь ласка, доправте конверт негайно до британського посольства й передайте до власних рук або серовi Невiллу Гендерсону, або мiстеровi Кiркпатрiку. – Вiн нахилився й довiрливо додав: – Звернете iхню особливу увагу на останне речення.

Скажiть, що це пряма вiдповiдь на вечiрнiй виступ. – Потiм ще знизив голос: – Скажiть iм, що це було непросто.

– Вайцзеккер!

Хартманн упiзнав владний голос з кабiнету – Рiббентроп. Тiнь невдоволення майнула по правильних рисах статс-секретаря, i вiн пiшов.

?

Британське посольство розташовувалося за п’ять хвилин ходи у пiвнiчному кiнцi Вiльгельмштрассе вiдразу за Мiнiстерством закордонних справ. Чекаючи, поки вартовий полiцейський вiдчинить браму рейхсканцелярii, Хартманн роздивився конверт.

На ньому Вайцзеккер виписав адресу: «Його вельможностi серовi Невiллу Гендерсону, пословi Великоi Британii». Конверт був не запечатаний.

– Добранiч, сер, – вiдсалютував полiцейський.

– Добранiч.

Хартманн пройшов трохи широкою вулицею повз тихi темнi вiкна Мiнiстерства закордонних справ, а потiм невимушено – будь-який спостерiгач визнав би його поведiнку цiлком природною – завернув до головного входу. Нiчний швейцар упiзнав його.