Мюнхен

Вiн сперся рукою на стiл, потiм попрямував до дверей.

На сходовому майданчику чекала мiсiс Чемберлен; вона до обiду вбралася у вельветову сукню. Дружина була рокiв на десять молодша за прем’ер-мiнiстра: добра, дещо прохолодна, повногруда, гладка; вона нагадувала Г’ю його тещу – кажуть, замолоду ця англо-iрландка з глибинки була красунею. Легат зачекав. Дружина сказала щось неголосно прем’еровi, i той, на подив Г’ю, узяв ii за руку й поцiлував у губи.

– Еннi, я зараз не можу затримуватися. Поговоримо пiзнiше.

Коли Легат проходив повз неi, йому здалося, що вона плаче.

Г’ю спускався сходами за Чемберленом i звернув увагу на його вузькi похилi плечi, сиве волосся, котре трохи кучерявилося на коротко пiдстриженiй потилицi, напрочуд мiцну руку, що легко торкалася поруччя, тримаючи сигару мiж другим i третiм пальцем. Вiн був вiкторiанською людиною. Серед портретiв на стiнi сходовоi клiтки його портрет мав висiти не нагорi, а десь посерединi. Коли вони дiйшли до коридору приватного кабiнету, прем’ер-мiнiстр сказав:

– Будь ласка, принесiть менi промову якнайшвидше.

Минаючи кабiнет Легата, вiн поплескав себе по кишенях, знайшов сiрникову коробку. Бiля входу до зали засiдань кабiнету Чемберлен зупинився, розпалив сигару, вiдчинив дверi й зник усерединi.

?

Легат сiв за свiй стiл. Почерк у прем’ер-мiнiстра виявився несподiвано красивий, навiть химерний. Вiн свiдчив, що пiд панциром вiдлюдника ховалася пристрасна натура. З самою промовою в Г’ю клопотiв не виникло.

Як на нього, слiд було усунути якання: «Я лiтав туди й назад по всiй Європi… Я зробив усе, що в людських силах… Я не припиню сподiватися на мирне врегулювання… Я до мозку кiсток мирна людина…» При всiй своiй показнiй скромностi, мiркував вiн, Чемберлен такий же егоцентрик, як Гiтлер: постiйно роздмухуе загальний iнтерес до себе.

Г’ю зробив косметичну правку, виправив кiлька граматичних помилок, додав рядок про оголошення мобiлiзацii на флотi, про що ПМ нiби забув, i понiс текст униз.

Пiд час спуску до Садовоi кiмнати Г’ю зауважив, що атмосфера дому змiнювалася. Тепер це нагадувало пiдпалубнi примiщення люксового лайнера. Картини олiею, книжковi шафи й тиша поступилися мiсцем низьким стелям, голим стiнам, спертому повiтрю, спекотi та безугавному торохтiнню бiльше десятка машинок «Імперiал», якi друкували по вiсiмдесят слiв на хвилину. Навiть при навстiж розчинених дверях до саду перебувати тут було обтяжливо.