Темна синя вода. Ручай

Бо всяке бувае, а раптом гуральня – це вiддiлок полiцii або гнiздо розбiйникiв з малоi дороги, бо на велику цей напрямок явно не тягне?

– Самогонку женуть, – пояснив я Ігоревi, й на самогонцi Галя очима клiпнула – мабуть, ще не в ходу цей термiн.

– Гуч, – коротко передав далi Ігор, й Альберт трохи розслабився – не вiддiлок й не полiцiя, вже непогано! Але тут-таки й спохмурнiв – бо щодо гнiзда розбiйникiв ймовiрнiсть не лише не зменшилася, а навiть i зросла.

Небезпечна була ця справа – самогонку варити, а особливо в умовах сухого закону чи державноi монополii закону.

Але варили, ще й як варили! І навiть дiд мiй, що цi часи лише краечком зачепив, щось запам’ятав i менi розповiдав, але дурний я був, малий та дурний, не слухав.

Шкода.

Бо хтозна, що за люди гуралi, та що вiд них можна очiкувати i яка небезпека може прилетiти з iхнього боку.

По iдеi – особливо тривожитися нема потреби. Гуралi – не розбiйники, з полiцiею та козаками мають переважно домовлятися, а не протистояти, бо iм же й товар треба до мiста возити, й сировину завозити, та й взагалi, не такий кримiнальний це бiзнес, як грабувати перехожих.

З iншого боку – справа ця менш рентабельна, анiж прямiй вiдбiр грошових та матерiальних цiнностей, а отже, працюють у гуральнi поодинцi. Ну, може, вдвох. І якщо в когось з розбiйникiв-грабiжникiв немае грошей, а випити хочеться, то неминуче виникне свiтла iдея пiти й забрати. Залежно вiд IQ того мудреця, свiтла iдея може отримати й логiчне продовження – нащо ж забирати лише натурпродукт, якщо можна забрати й грошi, а свiдкiв зачистити?

Тому гуралi повиннi бути готовi до такого вiзиту.

Істина, як завжди, десь посерединi – на прямий конфлiкт самогонники з власноi iнiцiативи не пiдуть, у разi потреби – захищатимуться. Чи дадуть переночувати – залежить вiд того, наскiльки твердо ми це спитаемо. Тобто краще не питати, а поставити до вiдома.

«Хлопцi, ми тут у вас переночуемо, добре?»

Якось так.

Доводилося сподiватись, що логiка вiрна, й на запитання нахабний гураль не свисне пiдмогу з десятка бандюкiв, що його кришують, й не кивне у наш бiк.

Не знаю, чи вловив сморiдець Альберт, а моi нiздрi трохи почали вловлювати. Своерiдний такий запашок, добре знайомий усiм, хто хоч куштував або хоча б нюхав брагу, а чи бував у районi заводу шампанських вин. Заводи, ясна рiч, смердять дужче, натомiсть одноманiтно, а от брага рiзна бувае – вiд гидотноi до (я вам скажу) вельми-вельми приемноi.