Темна синя вода. Джерело

Готовий як до того, що все, ним сказане – щира правда, й десь у лiсi заховано Машину Часу з механiчним лiчильником днiв, мiсяцiв, рокiв i тисячолiть, а також важелями, оздобленими слоновою кiсткою; так i до iнших варiантiв.

Наприклад, що Ігор розвернеться, покаже рукою на кущi й заiрже дурнувато: он, мовляв, там прихована камера, я вас вiтаю, з вас посмiялися.

Або на глухiй безлюднiй стежцi з кущiв вийдуть ще трое i скажуть…

– Стоп! – сказав я несподiвано сам для себе, й слiд вiддати належне, Ігор зупинився, як наче гальма спрацювали.

Навiть черевика на землю не опустив – так i залишився стояти однонiж, нiби лелека в холодному озерi.

– Прошу? – постоявши так з секунду, Ігор таки опустив ногу й розвернувся до мене.

– Менi треба додому, – пояснив я. – І потiм ще в одне мiсце.

– Навiщо? – Ігор пiдняв лiву брову. – Якiсь справи? Чи мають вони хоч якесь значення? Ви сюди не повернетесь. Якщо комусь виннi грошi – то нехай кредитор згадуе вас незлим тихим словом, бо вiн би iх у будь-якому випадку не отримав.

Якщо виннi вам, то вони теж вам не знадобляться. Кохана? Для неi ви теж повиннi були зникнути ще учора вранцi.

– Кiшка, – пояснив я. – У мене кiшка лишилася. Їй же не поясниш, коли я мав зникнути.

Якусь мить Ігор дивився на мене з дивним виразом на обличчi – чи то як на рiдкiсного придурка, чи то навпаки, з повагою. Потiм знизав плечима.

– Що ж, – вiн знову розвернувся у бiк кафешки. – Я зачекаю. Скiльки вам часу потрiбно?

– Якщо все нормально – то зо три години.

Якщо раптом щось пiде не так…

Ігор ще раз ворухнув лiвим плечем. Подумав. Звiв очi до неба, як наче порахував щось.

– Що ж… – пробурмотiв наче сам до себе, потiм все-таки пояснив:

– Вiкно вмикаеться перiодично. До наступного увiмкнення чотири години, а мiсце появи прецесуе, цебто… е-е-е… рухаеться. Не по прямiй, а…

– Я знаю, що таке прецесiя, – менi стало трохи образливо, але Ігор вдав, що цього не помiтив.

– Чудово, – сказав вiн нейтральним тоном.

– Отже, маемо чотири години. Посиджу десь тут. Не встигнете – дзвонiть… якщо зможете вижити.

– Гаразд, – непривiтно буркнув я (а хто зрадiв би вiд такого напуття?) i швидким кроком рушив туди, звiдки прийшов.

Звiдки йшов, маючи за основний варiант взяти Ігоря за барки, стусонути об дерево й витрусити з нього правду.

Роздiл 3

Чорно-бiла кицька Томка

Чоловiк – агресивна iстота. Боротися з цим можна, а от побороти навряд чи. І змагальна.