Темна синя вода. Потік

На екскурсiю я пiдбив гарну дiвчину зi смаками приблизно такими ж, як у мене – так щоб i пiшки поблукати любила, й музеями цiкавилася, i ще була в неi дивна властивiсть – як гляне, як посмiхнеться – так усi одразу або мiсце в метро звiльняють, або сумку пропонують донести.

Не знаю я, як це в неi виходить. Мабуть, просто мае дуже жiночний вигляд, й вигляд той негайно будить чоловiчi iнстинкти. Не тi, що штовхають затягти жiнку в лiжко, а тi, що спонукають захистити й допомогти.

І ще вона любила питати дорогу.

Дiвчата, запам’ятайте – чоловiки ненавидять питати дорогу. Це для нас мука смертна й недовiра до здатностi орiентуватися. Це як вам похвалити якусь iншу дiвчину. Нiколи, нiколи, нiколи не питайте дорогу, якщо йдете пiд ручку з хлопцем!

Дiвчина моя терпiла усю дорогу, але пiд кiнець все-таки запитала, де краще вийти. Ще й посмiхнулась.

– Та я вам покажу! – миттю перемкнуло шофера. – Якраз будемо поруч iхати, то я прямо бiля дверей зупинюсь, нащо вам через замети стрибати! А ви просто так чи до когось? Музеi? Музеi це добре, у нас iх двадцять три штуки, а поки iдемо, то може й двадцять чотири буде.

А що хочете подивитися – щось сучасне чи старовинне? А якщо старовинне – то наскiльки? А музикою цiкавитесь? Бо у нас е чудовий музей кобзарства, там моя двоюрiдна сестра колись працювала. Там не лише кобзи, там всякий iнстр?мент, тiльки я на ньому не розумiюся. А якщо чимось ще старовиннiшим, то у нас е колегiум, у якому бував сам Григорiй Савич Сковорода. Там зараз сестра дружини мого сина працюе, зайдiть, не пошкодуете…

– Кхе, – сказав я приблизно через пiвгодини пiсля початку рекламного ролика у виконаннi шофера. – То де, кажете, нам краще виходити?

– Ой, – сказав шофер, i я зрозумiв, що найкраще мiсце для виходу лишилося далеко позаду. Кiлометрiв на сорок.

Мабуть, i ще щось хотiв сказати шофер, але посоромився. Мабуть, круте слiвце мало не вихопилося з рота, бо засоромити шофера, я вам скажу, нелегко. Для них, мабуть, спецiальнi курси десь проводять з практичного матюкання.

Маршрутка iхала через Переяслав на вiйськовий госпiталь, i всю дорогу туди й назад шофер вибачався. А ми смiялись. Разом з нами смiялася вся маршрутка, навiть похмура тiтка базарного вигляду з двома торбами теж крадькома посмiхалася. А це, я вам скажу, нечасто трапляеться.

Компенсуючи свое «ой», шофер пiдвiз нас мало не до ресепшену й здав з рук на руки ще однiй сестрi – здаеться, троюрiднiй.