Темна синя вода. Потік

Нам знадобляться кучери, що воркають там бiльше двадцяти ярiв…

Деякий час я думав, на бiса нам кучери, якщо ми й самi в сiдлах тримаемось, потiм зрозумiв, що мають на увазi не того кучера, що возом править, а той, що coacher, цебто, дядько, який довiрливих слухачiв окучуе. Зазвичай на грошi.

Це слово нахабно вдерлося в украiнську ще за моiх часiв, i бач, прижилося. Хоча я не був знайомий з жодною людиною, якiй би цей термiн сподобався. Хiба, може, самим кучерам.

З ворканням та ярами проблем не було – скорiш за все, малися на увазi викладачi зi стажем роботи бiльше двадцяти рокiв.

Кажуть, бiса згадай – вiн i з’явиться.

Замiсть бiса з-за повороту вискочив екiпаж з баским коником, кучером – цього разу справжнiм! – на передньому сiдалi й… справжнiм паном у кабрiолетi, чи як воно правильно називаеться.

Пан. Натуральний пан, як малювали в дитячих книжках за радянських часiв. У зеленому сюртуку, коротких штанцях, цилiндрi, панчохах, а в лiвiй руцi мав окуляри на довгiй тичцi.

Мабуть, помiщик. Навряд чи магнат, але, мабуть, власник кiлькох десяткiв або й сотень рабiв, чи то пак, крiпакiв.

Проiжджаючи повз, панок дуже пильно нас у лорнет оглянув.

Іван подивився на мене, я на Ігоря, Ігор на Альберта, а Галина вiдвернулась i згорбилася. Я ii розумiв. Але з iншого боку, зручнiше, мабуть, iхати в екiпажi, анiж у сiдлi?

Альберт покрутив головою, Ігор знизав плечима, я теж, Іван гмукнув, а Галя зiтхнула з полегшенням.

– Чому? – неголосно запитав я обох одразу – Ігоря та Альберта.

– Та далеко вже утекли, – припустив Ігор. – Наздогнати не вийде.

– Та й без того наслiдили багато, – додав ватажок. – Труп на трупi. Хтозна, як на все це вiдреагуе наша реальнiсть. Ігорю, бiльше так не роби.

– А я що, – Ігор знизав плечима й скривився – мабуть, i досi ребра болiли. – Я нiчого. Вони самi…

Панок вже сховався за iншим лiском, а Ігор все озирався та озирався.

Чим далi вiд Киева – тим менше ставало зораноi землi, добре впораних городикiв, а все частiше траплялися сiножатi й жовто-зеленi стiжки на них. Мабуть, косили траву недавно, не встигла ще посiрiти. Цiкаво, хто косить? За часiв мого дитинства на сiнокос ганяли iнженерiю з великих заводiв. Чоловiкiв з косами, жiночок з граблями, i трактор з великою рукою на гiдравлiцi, щоб стiжки складати.