Темна синя вода. Потік

Кажуть, якийсь затятий автомобiлiст у такiй ситуацii й з моста стрибнув. Повiрив дiвчинi-провiдницi бiльше, нiж власним очам.

А церкву оглянули, як не оглянути. Гарна була церква. Без особливих витребеньок, типова споруда сiмнадцятого столiття, трохи часом попсована, трохи реставраторами пiдлатана; й навiть склеп пiд нею зберiгся. А те, що у склепi, на жаль, в тридцятих роках опинилося в рiвчаку.

І ще головна вулиця запам’яталася, бо новiсiнькi таблички з назвою вулицi гордовито сяяли трьома слова «вулиця Івана Сулими».

– Ігорю! – гукнув я.

– Га?

– А що там у твоiй Вiкiпедii про Івана Сулиму написано?

– Сулима? – позiхнув Ігор. – Ну, це я й так пригадаю. Це, здаеться, був гетьман такий…

Ігор помовчав, i трохи винуватим тоном додав:

– Нi, просто не пригадаю. Доведеться-таки зазирати…

Форкнув насмiшкувато:

– …у ту фiгню, яку Юрiй називае Вiкiпедiею.

Ігор звичним уже рухом потер чоло, сказав «гм», потер чоло ще раз, i раптом замiсть звичного потоку абсолютно точних, але досить нудних вiдомостей проголосив:

– Ого.

– Що – ого? – зацiкавилася i Галя.

– Та! – Ігор аж головою крутнув. – Бiографiя у дядька – хоч кiно знiмай.

– То розкажи, – влiз i я.

– Та розкажу, – охоче погодився Ігор. – Отже, був Іван дрiбним шляхтичем iз роду Сулим. Ноги у цiеi династii ростуть з Полтавськоi губернii, так що, Юрiю, можеш пишатися…

Я хотiв був здивуватися з того, що Ігор докладно знае, звiдки я родом, потiм допетрав, що моя бiографiя також може бути дослiджена й внесена до Вiкiпедii.

Хоча нi, ще виховальну. Вiд супротивного. Читайте, дiтки, й не робiть так, як цей дядько робив.

– …працював помiчником урядника, потiм управителем у якомусь з маеткiв, потiм посрався з магнатом i втiк на Сiч.

Я знизав плечима. Така собi бiографiя. Не видатна. Не варта огокання. Але виявилось, що помилився.

– На Сiчi пристав до Самiйла Кiшки й спецiалiзувався на морських походах. На чайках, були колись такi човники…

Я кивав, й Іван кивав. Я бачив iх на малюнках, а Іван, цiлком можливо, що й наживо, а може й катався колись.

– І доходився. Спiймала його чайка турецьке ядро, опинився Сулима разом з iншими козаками спочатку у водi, потiм на турецькiй галерi. У водi не затримався, а от на галерi довелося затриматись, бо прикували до весла.