Тамплієри короля Данила

Коли Сiнiбальдо Фiескi ще був кардиналом, служив у курii, а потiм як епископ Альбенгi неодноразово приiжджав сюди, вiн нiколи не зустрiчав такого запустiння. Колись чистi широкi вулицi, забрукованi ще за часiв перших римських епископiв, поросли травою i бур’яном, ними текли потоки нечистот; деякi церкви були зачиненi, i лише бродячi коти та собаки порушували тишу пiд склепiнням Божих храмiв. У тi церкви, де ще правилося, людей ходило мало. Здавалося, мiсто, де апостол Петро почав свою проповiдницьку мiсiю i де прийняв мученицьку смерть, перестало бути християнським i повернулося у язичницькi часи.

Врештi мiсто прокинулося. Його шум досяг палацу Святого Ангела i застав Інокентiя за робочим столом, де вiн слухав доповiдь свого секретаря. Папа сидiв за масивним дубовим столом, за яким працювали його попередники ще вiд часiв Григорiя VII. Інокентiй був одягнутий у традицiйну бiлу сутану, котру папи зазвичай носили вдома, тiльки поверх неi була сукняна накидка – зима цього року виявилася морозною i снiжною, i печi не нагрiвали як слiд усi зали палацу.

Інокентiй сидiв пiд великим фамiльним гербом сiм’i де Фiескi: на щитi чергувалися косi бiлi i синi смуги. Лише недавно Папа Римський змiг помiстити його на вежу замку Святого Ангела, i, судячи з усього, ненадовго, бо декан священноi колегii кардиналiв Рiнальдо Контi принiс невтiшнi новини. З його слiв Інокентiй зрозумiв, що хтось у мiстi пiдбурюе проти нього народ.

– Дiзналися, хто це? – запитав Папа.

– Ми спiймали декiлькох призвiдникiв, – повiдомив декан.

– Манфред, – похитав Інокентiй. – Що ж, недостойне сiм’я достойного батька. Чого вiн добиваеться? Я ж йому фактично вiддав владу над усiею Сицилiею! Не думаю, щоб Манфред переймався такою дрiбницею, як регентство при Конрадi.

– Ваша Cвятосте! – майже з докором сказав кардинал. – Та що йому з цих Сицилiй! Рим – ось його мета! І вiн зробить усе, щоб повернути мiсто. І не зупиниться нi перед чим.

– Монсеньйоре, не лякайте мене.

– А я i не лякаю. Просто боюся, щоб моi найпохмурiшi передбачення не виявилися дрiбницею перед дiйснiстю.

Папа Інокентiй IV слухав кардинала i в душi погоджувався з його словами. Так, iсторiя повторюеться. Багатьох його попередникiв не прийняло Cвяте мiсто; довелося випити гiрку чашу вигнання i йому. Неначе насмiшкою над титулом примаса Італii був той факт, що його влада закiнчувалася за стiнами цього замку.