Пошук

І знову далi несучись,

жеврiють,

щоб знову народитись.

І попiл iхнiй в мене на долонях,

i сльози iхнi – це нашi сльози,

а той спалах перейшов у вiчнiсть

в твоiх усмiхнених очах.

Дiвчина, яку зустрiв вiн нещодавно, стояла в обiймах вiтру. Вiтер тримав ii чорняве волосся. Потiм кидав на плечi. Потiм знову пiдхоплював.

Тут феерверки дарують свято,

i кожний чим гучнiш,

Так видно, комусь там треба…

Спинився вiн.

– А що таке феерверки? – спитала вона.

– Феерверки – то винахiд людини.

Древнi мешканцi вiрили, – Капiтан задумався, як iй пояснити про злих духiв, – що яскравi i гучнi спалахи можуть розiгнати поганi думки i подарувати свято, – вимовив вiн.

Неначе ховаючись вiд вiтру, вона схрестила руки на грудях i зором прямувала в далечiнь.

– От би вiдвiдати острови, – сказала Дiвчина, наче тiльки до себе. І Капiтан зрозумiв, що такi речi, як феерверки, краще мовчки спостерiгати.

– Це можна зробити.

Очi дiвчини заблищали вiд радостi.

– Знаете, я теж вiршi пишу.

– А хто навчив? – здивувався вiн.

– Шаман. Та всi казали, що це заняття без користi.

– Зараз наш Механiк усiх навчае писати.

– Я знаю. Та менi там нудно.

– Тодi я навчу тебе де-чомусь просто так. У який бiк натиснеш, в такий i повернеш – вiн торкався керма.

– А як це працюе?

– Повертаеш i додаеш вперед, повертаеш назад – сповiльнюешся.

Капiтан сiв за кермо, Дiвчина позаду. Вони поволi рушили вперед. Вiтер вранцi був приемно прохолодним. Перед очима постали зеленi хащi, якi запрошували i розгортали своi таемницi.

Капiтан неквапливо повернув, – вiдкрилось чисте небо й море. Дiвчина охопила руками Капiтана. Їi волосся знялось вiд вiтру. Вони помчали туди, де захоплювало дух. Вiтер став вiдвертiшим. Промайнула жовтизна пiску. У животi залоскотало вiд невдоволеного бажання вистрибнути, – так сказала Дiвчина пiзнiше. Капiтан мiцнiше вхопив кермо. Катер зняв бризки i помчав вперед.

Острови наближались. Таемничi, без жодноi стежинки, вони прийняли прибульцiв.

Позаду, через сивi хвилi, чорний птах виблискував на мисi, трохи далi розгалужувався тунель. Очi дiвчини заблищали вiд радостi. Капiтан узяв ii за руку, i вони попрямували вздовж берега. Капiтан фотографував побачене. Дiвчина попросила розповiсти, – звiдки команда прибула до них.

– Нашi свiти дуже схожi – вiдповiв вiн. Так само змiнюеться день i нiч, так само iхня планета кружляе навколо зiрки. Нiби танцюе, бо й зiрка кружляе, й усе рухаеться.