Мисливські усмішки (збірник)

Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде.

Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу.

Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.

Та куди ж менi в тi чиновники, коли «менi тринадцятий минало».

Приiхав додому.

– Рано ти, – каже батько, – закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.

Та й повезла мене мати аж у Киiв, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на «казьонний кошт».

Поiхали ми до Киева. В Киевi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Киiв аж до святоi Лаври, де ми з матiр’ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав.

Та й залишився в Киевi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.

А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився – хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив.

А потiм до унiверситету вступив.

Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моiм життi, – це «Катехiзис» Фiларета. До чого ж противна книжка! Ще якби так – прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то – напам’ять.

Книжки я любив змалку. Пам’ятаю, як попався менi Соломонiв «Оракул». Цiлими днями сидiв над ним та кульки з хлiба пускав на оте коло з числами рiзними. Пускаю, аж у головi макiтриться, поки прийде мати, вхопить того «Оракула» та по головi – трах! Тодi тiльки й кину.

Взагалi любив я книжки з м’якими палiтурками.

Їх i рвати легше, i не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить.

Не любив «Руського паломника», що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати.

А решта книг читалася нiчого собi.

Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Грунський. Почав з фейлетону.

У 1921 роцi почав працювати в газетi «Вiстi» перекладачем.

Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi:

«Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм – письменником можна бути. Он скiльки письменникiв рiзних е, а я ще не письменник.