Мисливські усмішки (збірник)

– Так там з усього Лiвобережжя качки ще навеснi позбирались. Стихiйне нещастя: соняшники всi потолочили. А на луках через гнiзда трава не виросла: гнiздо на гнiздi, травi нема де рости, – не знають колгоспники, чим худобу годувати. Нi, коли вже iхати, то тiльки в Носiвку!

– Ну! Поiдемо на Носiвку!

Іще через день:

– Драстуйте! Готовi до вiдкриття?

– Готовий.

– На Яготин?

– Нi, на Носiвку!

– Тю! За жабами?!

– За якими жабами?

– Та в Носiвцi самi жаби! Коли вже iхати, щоб з качками бути, так тiльки на Яготин.

І т. д. i т. п.

З ким iхати?

Ах, доле моя!

Та хiба ж есть серед мисливцiв, серед людей, що люблять тихi вечори над озерами, що чують нiжний шелест очеретiв, що пам’ятають: «Тихше, тихше, не диши, нас почують комишi…», яким крик бугая на болотi бринить в iхнiх вухах, як козловське распроп’янiссiме ля в серцi тихомрiйноi блондинки, а загадковий тихий плескiт на озерi в iхнiм серцi одгукуеться трепетними перебоями, i коли пiд вербою чи пiд копицею все вже розказано i настае на хвильку тиша, – обов’язково ту тишу заколише одностайне чарiвне:

Зоре моя вечiрняя,

Зiйди над водою —

хiба ж е серед цих людей хоч один, з яким би не можна було поiхати на вiдкриття полювання?!

…Ну, поiдете ви з Іваном Петровичем…

На зеленому килимi, пiд задумливою вербою, точитимуться спогади про знаменитого його гордона, – таких псiв тепер не бувае! – який одного разу став на стойку в густiй лiщинi на вальдшнепа, та так став, що нiякими свистками, нiякими гудками його не можна було зрушити з тоi стойки, довелося його залишити в лiсi, бо настала вже нiч, а обставини змусили Івана Петровича на другий день ранком виiхати з того мiста.

– Дивлюсь, стоiть кiстяк мого гордона, i стоiть з пiднятою правою лапою! От був собака! Мертва стойка! Такого собаки я не бачив! Даси, бувало, в зуби йому записку й грошi: «Джек! Миттю пляшку вина!» За пiвгодини вже летить з вином.

…Десь оддалiк дере деркач, б’е перепел, потiм усе затихае, сам кудись провалюешся i бачиш, що там за столом сидить Джек i пропивае хазяiнову решту.

…А як поiдете ви з Петром Івановичем, то вiн вам розповiсть, що вiн бiльше любить полювати звiра, а птиця це так тiльки, за традицiею! Петро Іванович – гончатник… І яка в нього е сука Флейта, як вона ганяе! По два мiсяцi вовка ганяла.