Портрет Доріана Грея

В травi тремтiли бiлi маргаритки.

Через якийсь час, лорд Генрi дiстав годинник.

– Боюся, менi пора йти, Безiле, – пробурмотiв вiн, – але перед тим як я пiду ти повинен вiдповiсти на мое запитання.

– Яке саме? – запитав художник, не пiдводячи погляд з землi.

– Ти чудово знаеш, про що я.

– Та нi, Гаррi.

– Що ж, я поясню. Я хочу, щоб ти пояснив, чому ти не збираешся виставляти портрет Дорiана Грея. Я хочу дiзнатися справжню причину.

– Я вже розповiв тобi справжню причину.

– Нi, ти сказав, що вклав завелику частинку себе в портрет.

Не будь дитиною.

– Гаррi, – сказав Безiл Голуорд, дивлячись йому прямо в очi, – будь-який портрет, написаний з душею – це портрет художника, а не натурщика. Натурщик це лише випадковiсть. Це не його художник вiдображае на полотнi, а скорiше самого себе. Причина з якоi я не буду виставляти цю картину полягае в тому, що я боюсь, що показав на нiй таемницю власноi душi.

– І що ж це за таемниця така? – з посмiшкою запитав лорд Генрi.

– Я розповiм, – нiяково вiдповiв Голуорд.

– Я вже нiяк не можу дочекатись, Безiл, – продовжив його компаньйон, не зводячи з нього очей.

– Насправдi, тут немае чого довго розповiдати, – вiдповiв художник, – боюсь, ти наврядче зрозумiеш мене. Цiлком можливо, навiть не повiриш.

Лорд Генрi посмiхнувся, нахилився щоб зiрвати маргаритку з рожевими пелюстками i почав розглядати ii.

– Я впевнений, що зможу це зрозумiти, – вiдповiв вiн, уважно дивлячись на маленький золотавий диск. – А щодо вiри, то я можу повiрити у бдь-що за умови, що це досить неймовiрно.

Вiтерець заворушив цвiт дерев, i зiрочки цвiту бузини нарештi стривожили застигле повiтря. В травi поблизу стiни сюркотiв стрибунець, а повз них, нiби голуба нитка, на своiх серпанкових крилах пролiтала бабка. Здавалося, лорд Генрi чув як калатае серце Безiла Голуорда. Його цiкавило, що ж буде далi.

– Справа ось у чому, – сказав художник через кiлька хвилин. – Два мiсяцi тому я завiтав на прийом до ледi Брендон. Ти ж знаеш, нам, бiдним митцям, доводиться час вiд часу з’являтися на людях, щоб не складалося враження, нiби ми дикуни якiсь.

Я був у вечiрньому пальто i бiлiй краватцi, якi, як ти колись казав менi, можуть навiть бiржовому брокеру надати вигляду пристойноi людини. Пiсля десяти хвилин розмов з багато одягненими вдовами та нудними академiками, я вiдчув на собi чийсь погляд. Я озирнувся i вперше побачив Дорiана Грея. Коли ми зустрiлися поглядами, я вiдчув, як блiднiю. Мене охопило дивне вiдчуття страху.