Наші дракони вбивають нас

Чорна маса похилила голови у скорботi, втупила напiвпорожнi очi у глевку мiшанину, з якоi дiти у дворах цього мiста бува пiсля дощу лiпили калачики, а романтичнi особи називають «мати-сира земля». Печаль сiдала на плечi, юнi, старi – без рiзницi, мiцно обiймала, висмоктуючи усi живильнi соки, кров, лiмфу, сперму – хто, що цiнував. Дивна рiч – поховання, купка iстот тужать над бездиханним тiлом, лише тому, що так прийнято. Страх сковував груди кожного: колись i iхне ество стане предметом лицемiрних промов та слiз (треба встигнути привести себе у форму\ написати книгу\ внести благодiйний внесок до фонду захисту вимираючих кенгуру\ треба ВСТИГНУТИ).

Та цього разу iнший страх цiлував усiх, вiн був якийсь пiдсвiдомий, непояснювальний. Можливо давалось в знаки, те що тiло було не лише бездиханне, а й безсердечне, хто зна…

ГЛАВА 3

– Гелен, ану ворушись давай!

– Іду я, iду! Не кричи ти, вiслюк!

– Хах, вiслюк, ти диви, я бачу перебування у людському товариствi далось тобi у знаки… – гучний громоподiбний регiт прокотився стiнами моргу, познущавшись над iхньою бiлоснiжною святiстю.

Клан, блiдий, темноволосий з бордовим амбре юнак, iз очима, що колються, та усмiшкою, вiд якоi стае моторошно, разом зi своею напарницею на сьогоднi, котру вiн усiм своiм еством не переносив, опинилися в установi, останнiй на землi для мерцiв, не спроста.

– Ой, яка краса! – скрикнула Гелен, почавши вертiти у руках пончик, вкритий рожевою глазур’ю та рiзнобарвною присипкою.

Санiтар Женя, обожнював такi: на смак було точнiсiнько як готувала його мама. Сьогоднi через дзвiнок черговоi коханки, змушений був мчатися до дому, по дорозi заскочивши до магазину за дiетичним йогуртом для неi та пляшкою «Балтики» для себе. Слiд лише уявити ту розпуку, що оповила його поки що слабий розум, коли вiн змушений був вiдiрватися вiд такого ласого рожевого звабника та пiдняти телефон, аби уникнути чергового скандалу.

– Я тебе прошу, нiчого не чiпай! Та поклади ж ти на мiсце! – та Гелен його не чула, з усiх сил намагаючись знайти застосування цiй дивнiй та симпатичнiй знахiдцi. Начепивши на голову, як корону, трошки бiльше хвилини з радiсними криками кружляли мiж колишнiми учителями, лiкарями, хабарниками, зрадниками, алкоголiками, поетами. Якби вона вiдображалась у дзеркалi, то побачила б, як чарiвно розвивалися ii бiлоснiжне кучеряве волосся, до стегон.