Адеман. Орбітальне фентезі

Потiм перекинулась на лiвий бiк, щоб дати можливiсть своiй супутницi перевести дух.

– Обiйдемось без оплескiв, – протяжно виспiвала Бiлолика.

– Ти була права: не потрiбна менi ця торба. Пташок годуе лiс – i я не пропаду, – голос i здоровий глузд поверталися. – Знаеш, кожен твiй наступний стрибок нiжнiший за попереднiй. Звикати до криги пiд шкiрою важче. Цi напади почастiшали, тобi так не здаеться?

– Можливо, ми наближаемося до людських осель – крагуни iх чують, – не обертаючись, вiдповiдала розумна iстота.

 – Гартуйся, люба. І торбу перед фiнiшом краще побережи.

– Ти пам’ятаеш, як це було першого разу?

– Ясно, мов учора.. Вiд твого писклявого вереску жовтобрюшники з верхнiх гнiзд повипадали – такий-сякий, але ж наiдок.

– Дражнишся, як дворовий пес. Ту нiч я слабо пам’ятаю, але те, що ми ходили цiею дорогою три роки тому, мене бiльше хвилюе. Так раптово усе помiнялося. Зiзнайся нарештi: ми заблукали, – Ева упритул пiдiйшла до грiзного звiра, щоб прочитати згоду у ii хижих очах.

Болокiт зберiгав удаваний спокiй, а вигляд мав жалюгiдний: зiв’ялi довгi вii тривожно посiпувалися, краплини нiчноi вологи скочувалися i лоскотали iй вуха, вiд чого Гелена пхикала i нервово здригалася.

– Нiколи не знаеш, що можеш знайти, шукаючи втрачене, – звiр знову говорив загадками, – у цьому мiсцi внутрiшнiй голос – единий дороговказ.

– І що вiн цього разу тобi пiдказуе? – дiвчина вже могла глузувати, а Бiлогрива, нагостривши вуха, виглядала щось у темрявi.

– Як ти дивишся на поживну бiлкову вечерю? – вишкiрилась голодна ii натура.

– По горло сита твоiми гризунами, – скривилось вiд огиди гарненьке личко.

– Завжди маеш вибiр: смаженi равлики або у власному соцi, – глумливий важiль настрою осiкся: – І Симка-волоцюгу лапами своiми людськими не пинай – живий бо, не машина.

– Спасибi, переб’юсь! – другий параграф Евена проiгнорувала.

Велика кiшка зникла в густiй iмлистiй ночi. «Симко», симулятор макрооптичного типу, вирiс iскоркою iз темряви до розмiру котячого ока.

Евинi голосовi команди шельма вибiрково iгнорував, бо керувався алгоритмом собачоi вiрностi болокоту. Срiбляста сфера грацiйно виростила прозорi крильця i завiбрувала у вiтаннi всiма кольорами веселки. Зазвичай вона вираховувала оптимально безпечний курс. Свого шпигуна Гелена частенько залишала за няньку, коли саму ii кликали справи. Вона знала: крагуни до завтра дадуть iм спокiй.