Будинок на Аптекарській

Я запам’ятала, бо моя внучка якраз недавно в таких до мене прийшла. Чемодан величезний та жiнка кожного разу з собою носила. Не знаю, може, мальовидло там мала чи книжки якi. Хоча такi книжок не читають, – махнула рукою.

– А вчора ви ii часом не бачили? – вхопилася за останню соломинку Ляна.

– Нi, з того часу, як тато твiй вмер, вона бiльше не приходила.

Ляна подякувала жiночкам i пiшла на тролейбус до Гречан. Із самого ранку мала кiлька замовлень в онлайн-магазинi, якi треба було виконати. Думки про таемничу руду жiнку так захопили, що дiвчина ледь не проiхала свою зупинку.

Отже, тато мав якiсь стосунки. Якщо вiрити бабусям з двору, його пасiя була значно молодшою. Чому тодi вона не прийшла до нього на похорон? І що iй треба було у квартирi, якщо то була справдi вона.

– Нарештi. Я вже думав, що ти вiд страху сховалася пiд столом i чекаеш свого злодiя вдома з ножем в руцi.

Ляна аж пiдстрибнула вiд несподiванки. Іван, як завжди, випiрнув нiби з-пiд землi.

– Мiг би й поспiвчувати. Менi, мiж iншим, було страшно.

– Пробач. Я був трохи зайнятий i не в мiстi. Можу чимось допомогти?

– Допоможи менi знайти руду жiнку.

– Будь-яку? Чи будуть якiсь точнiшi характеристики?

Обое зайшли у магазин i вiдповiли на привiтання Нiколая. Хлопець змiтав пилюку з полиць спецiальною крихiтною чи то мiтлою, чи великим пензликом. Ляна дала йому список речей, якi треба було запакувати для надсилання покупцям.

Іван роздивився навколо:

– Бачу, справи йдуть. Отже, магазин ти не продаватимеш.

Ляна помiтила, як напружився Нiколай.

– Давай сьогоднi не про це, – вирiшила перевести тему й повела Івана у тепер уже свiй кабiнет.

– То що за жiнка? – молодий чоловiк без запрошення сiв у крiсло.

Ляна вiдсунула вiд столу стiлець й опустилася на краечок:

– Рудоволоса, молода, великi сережки i валiза чи чемодан.

– То це вона – твоя вчорашня злодiйка?

– Не знаю. Може бути, – опустила погляд i взялася постукувати нiгтями по столi.

– Нiчого не хочеш розказати?

– Здаеться, це коханка мого батька.

Іван навiть бровою не повiв:

– І що тут такого? Чи вiн мав по твоiй мамi зберiгати целiбат? Або, може, боiшся, що вона претендуватиме на магазин? Не думаю, що це аж такi статки.

– Я вiдчуваю, що тут щось не так. Чому вона не була на похоронi?

Іван встав i змiряв кiмнату кроками:

– Уляно, я вже шкодую, що запропонував тобi допомогу. Здаеться, ти надивилася фiльмiв.