Будинок на Аптекарській

– Бо я спала, – Ляна раптом пригадала, що вчора ввечерi заснула зовсiм не на диванi, а у крiслi.

– А додому коли?

– Побачимо. Треба тут зi всiм розiбратися, – Ляна глянула на стiл. Двi повнi паперiвки кави, що охолола, дали зрозумiти, що тут був Іван. Отже, це вiн переклав ii з крiсла на диван. Нiчого собi!

– А що там розбиратися? Ти дiзнавалася, батько заповiт на квартиру залишив? Навiть якщо нi, то ти едина спадкоемиця, просто треба буде пiв року зачекати…

Поки мама говорила про варiанти зi спадщиною i якi можуть бути потрiбнi для цього документи, Ляна вiдклала слухавку вбiк i потягнулася.

– Ти головне – документи на квартиру знайди, – не змовкала мама. – Знайшла?

– Та нi, навiть не починала шукати.

– То починай. Хто знае, скiльки часу це займе.

– Та що тут шукати, в цiй квартирi iх навiть сховати нiде, – Ляну починала дратувати розмова, але, пiддавшись на вмовляння, вона таки пiдiйшла до батькового письмового стола i висунула першу шуфляду.

Раптом помiтила, що просто поверх батькових паперiв вiялом розсипанi однаковiсiнькi вiзитiвки. Пiдняла одну, перегорнула i прочитала: Анатолiй Яковенко, магазин «Антиквар». А далi – адреса i батькiв телефон.

– Мам, я наберу пiзнiше, – поклала слухавку, навiть не дочекавшись вiдповiдi.

Отже, батько заробляв на життя не лише кросвордами, але й мав антикварний магазин! Нiчого собi новини! Треба буде обов’язково поiхати туди, глянути, що там i як. Отже, плюс одна проблема.

Ляна кинула вiзитiвку в кишеню i пiшла на кухню: треба спробувати хоча б зварити чаю.

Уламки чашки були старанно пiдметенi, розлита вода витерта, холодильник увiмкнений, всерединi – два великих еклери.

Ляна набрала води в чайник, понюхала i вiдставила вбiк – нi, цього вона не питиме. Єдиний варiант – йти в кав’ярню навпроти в надii, що там знайдеться щось, окрiм кави, без глютену i без лактози. Лянi з ii алергiею на все на свiтi в незнайомому мiстi було непросто. В Киевi вона добре знала, в яких закладах можна поiсти таким, як вона.