Будинок на Аптекарській

 – От вчора, наприклад! – зловив обома долонями дiвчину за праву руку. – От вчора приходив поляк за листами. Живi грошi платив. Але я, дурень, того пакунку не знайшов. – Хлопець торкнувся долонею до губ i завмер: щойно вiн заперечував, що е дурнем, а тепер сам себе так назвав. Ляна поблажливо посмiхнулася i махнула рукою, щоб не переймався. – Так от, зшитку я не знайшов, – продовжив пiсля паузи Нiколай. – Як бачите, я до справи не вдатний.

Ляна зловила себе на тому, що, на диво, iй вже неважко розумiти мову батькового помiчника.

– Не все одразу, малий, – поклала йому руку на плече. Треба було якось знiмати напругу, бо якийсь час доведеться працювати разом. – Не все одразу.

Нiколай вiд такого жесту аж розцвiв:

– А хочете… А хочете, – роздивлявся навколо, нiби думав, що ж запропонувати, – а хочете, я за кавою в магазин збiгаю? Тут недалеко. Тато ваш любив, – опустив очi додолу, – то я подумав, може, ви теж.

– Я – теж, – посмiхнулася Ляна. – І переставай казати менi ви. Просто Ляна. Я ж не стара тiтка, – пiдморгнула.

Нiколай махнув головою i вибiг з кiмнати, як вибiгае дитина, якiй щойно дали грошi i дозволили йти за морозивом. Грошi! – Ляна схопилася з мiсця i вже хотiла наздогнати Нiколая i дати кiлька гривень на каву, але у дворi його вже не було, а залишати магазин напризволяще було б дурницею. Ключа, щоб замкнути дверi, Нiколай не залишив.

Зрештою, раптом що – хлопця тут, мабуть, всi знають, тож зможуть дати в борг. Або збiгае вдруге.

Ляна вдихнула аромат жасмину, що рiс пiд стiною, втiшилася, що нарештi зможе роздивитися все без зайвих очей.

Власне, на вулицi роздивлятися не дуже й було що. Звичайна стара хатина, обсаджена кущами жасмину i бузку. Бузок вже майже перецвiв, але Ляна таки дiстала кiлька китиць, щоб прикрасити похмуре примiщення магазину. Обiйшла подвiр’я, налякала кiлька ящiрок, що чкурнули у дiрки в цоколi хати, зiрвала до бузку кiлька конвалiй, що розрослися щiльним килимом попiд огорожею. Нiчого цiкавого.

Почувши, як клацнула металом хвiртка, Ляна повернулася до ганку – з кавою краще не затягувати.

Дверi магазину були вiдчиненi.

– Нiколай? – покликала впiвголоса, щоб не налякати. Але хлопець не озивався.

Ляна увiйшла всередину. В магазинi було порожньо. У меншiй кiмнатi, що слугувала батьковим кабiнетом, щось грюкнуло. Гамуючи серцебиття, Ляна обережно вiдчинила дверi. Нiкого.

Раптом з-за батькового столу випростався чоловiк.