Принц України

Старий знов затремтiв вiд гнiву i лютi, а потiм заговорив голосно, викарбовуючи кожне слово:

– Ця тварюка вирiшила мене принизити! Принизити i розчавити!!! Та я дiйшов висновку, що ii слiд провчити… Я покараю ii за нечемнiсть, так! Для цього у мене зiбрана цiла тека з документами… І вона поплатиться за те, що наважилася погрожувати менi й моiм рiдним… Ох i поплатиться ж!!!

Порфирiй Андрiйович обернувся до Олександри, здiйняв вгору тремтячу вiд гнiву руку i почав погрожувати стиснутим кулаком в порожнечу.

– То що ж ви маете намiр зробити?

– Я задам цiй особi добрячу прочуханку!!! Дiяти слiд негайно, з граничною рiшучiстю i категоричнiстю!!! Я сам подбаю про все. Пiд час останньоi поiздки до Європи менi довелося поговорити з обома сестрами Данила, якi досi живi, – з Єлисаветою й Оленою. Я навiв переконливi аргументи, i вони вже були готовi визнати нашого хлопчика членом сiм’i. Але я тодi злякався можливих наслiдкiв, та й вiн був ще занадто малим…

– От бачите, дядечку, ви ж самi так вирiшили.

– Стривай, Сашунько, вислухай до кiнця!.. За останнi вiсiмнадцять рокiв я зiбрав достатнiй компромат на цю сiмейку, тому якщо вони тепер не погодяться на нашi ввiчливi вимоги, ми забудемо про поблажливiсть i доводи розуму. Ми бiльше не проситимемо iх, ми почнемо диктувати iм, як слiд чинити. Тому що у мене е всi потрiбнi документи!..

– Якi ще документи? – стурбовано запитала Олександра.

– Дуже навiть вагомi! Такi, що розчистять нашому хлопчиковi шлях до цього незговiрливого сiмейства!..

Порфирiй Андрiйович раптом рiшуче пiдвiвся з крiсла i, задихаючись вiд надмiрного зусилля, зробив декiлька непевних крокiв на тремтячих ногах. При цьому широко посмiхнувся племiнницi й весело мовив:

– Мабуть, не завадило би трохи повправлятися в ходьбi!..

Сказавши це, старий похитнувся i зробив ще один крок.

– Вам зле? – стурбовано запитала племiнниця.

– Легке нездужання, дрiбницi. До речi, я не голодний. Мабуть, поiмо пiзнiше… А ти поiж, Сашунько, не варто через мене пропускати обiд.

Спробувавши знов посмiхнутися, вiн зробив ще один крок… але тут немовби зiткнувся з невидимою перешкодою. Слабкi колiна миттево пiдломилися, i Порфирiй Андрiйович впав на пiдлогу.

– Дядечку!!! – вiдчайдушно скрикнула племiнниця. Вона негайно кинулася до старого, перевернула i приклала вухо до його грудей.