Принц України

Погодься, якби не цi двi обставини, ти мiг би запросто пiти проти суспiльноi моралi, аби в перiод загальноi жалоби задовольнити свiй потяг до насолоди музикою – нехай навiть найпатрiотичнiшою! От бачиш, яка сила людських переконань?

Данило деякий час напружено обмiрковував почуте, потiм був змушений знехотя зiзнатися:

– Ну що ж, Никифоре Івановичу, мабуть, ви таки маете рацiю.

– Я, юний мiй друже, не «мабуть» i не «таки» маю рацiю. Я «ще й як» маю рацiю! Ти просто не замислювався над подiбними речами… хоча мiг би й замислитися.

Ось тобi ще один приклад: чи знаеш ти, який жах трапився в Киевi буквально за кiлька тижнiв до вашого приiзду?

– Це на Звiринецьких складах боеприпасiв?[33 - 6 червня (25 травня за ст. ст.) 1918 року внаслiдок декiлькох вибухiв на артилерiйських складах був практично повнiстю знищений доволi густонаселений район Киева – Звiринець (див. Хронологiчну таблицю). Ретельне слiдство дiйшло висновку, що причиною трагедii стала необережна поведiнка персоналу, що обслуговував склади.

Хоча iснують i деякi iншi версii тiеi трагiчноi подii, включно з диверсiею, спрямованою на пiдрив гетьманськоi влади.]

– Отже, знаеш, – зiтхнув полковник. – Так от, менi все не дае спокою думка: а чи не влаштував хтось весь цей пекельний феерверк навмисно з однiею-единою метою – добитися повалення Украiнськоi держави?!

– Але!.. Але ж якщо це зроблено навмисно, так скiльки ж людей довелося загубити лише для того, щоб…

Не в силах пiдшукати потрiбнi слова, пiдлiток розгублено замовк.

– Зате як приз – влада над величезною i заможною Украiною, яку справедливо називають житницею Європи! Заради цього, мiй юний друже, можна пiти на будь-який злочин.

– Оце та-а-ак!.. – Данило дивився в одну точку перед собою витрiщеними вiд напруги очима.

– До речi, не знаю, чи чув ти про те, що два тижнi тому в Єкатеринбурзi бiльшовики розстрiляли всю царську сiм’ю разом з кiлькома наближеними особами?[34 - Це сталося в нiч з 16 на 17 липня 1918 року (див. Хронологiчну таблицю).

] Цiлком можливо, батьки не говорили про це, намагаючись вберегти вашi дитячi душi вiд такого жаху… але це так.

– Не-е-е… не говорили, – пiдтвердив гетьманич, в очах якого промайнув непiдробний переляк.

– Так я i думав. Можливо, юний мiй друже, менi також не годиться розповiдати тобi про подiбнi, безумовно жахливi речi. Але якщо вже у нас почалася така серйозна розмова, то, як на мене, тобi корисно буде дiзнатися, на що можуть пiти люди заради захоплення влади.