Принц України

На що це схоже, дядечку?!

Демонструючи цiлковиту байдужiсть до теми розмови, старий витягнув кiстляву тремтячу руку, вкриту подiбною до пергаменту шкiрою, до принесеноi двiрником стосу свiжоi пошти, пiдхопив газету, що лежала згори, i заглибився в читання. Олександра почала ще бiльше сердитися, це могло обернутися справжнiм скандалом… Тому Порфирiй Андрiйович вiдчужено вимовив, не вiдриваючи погляду вiд газети:

– Змушений зауважити, дорога Сашунько, що вночi я сплю дуже мiцно.

– Тим не менш, я зараз вiзьму та й подивлюся, що то за документи лежать у вас на столi, – оголосила племiнниця й додала трохи тихiше: – З вашого дозволу, ясна рiч.

– Гаразд, дивись. Тiльки спочатку розкажи, як же все-таки пройшов прийом у посольствi? А що було пiд час обiду?… Чи справив наш хлопчик враження на гостей знанням етикету?

Олександра важко зiтхнула i з приреченим виглядом зiзналася:

– Ми пiшли звiдти, на обiд не залишилися. Прийом був нудним, нiхто не звертав на нас жодноi уваги, ми почувалися там чужинцями.

– Але ж Олександро!.. Ти дiстала такий прекрасний шанс познайомитися бодай з кимсь… i наш хлопчик також… – дорiкнув iй Порфирiй Андрiйович.

– Повiрте, дядечку, я намагалася, вiн намагався також, але в цьому товариствi панують своi закони, своi порядки… Всi поважно прогулюються бенкетною залою, потроху сьорбають вино, закусюють, обтiчними фразами пiдтримують бесiду про все i водночас нi про що конкретне. А чужинцiв, якими ми е в цьому товариствi, геть не помiчають.

Старий слухав племiнницю уважно, водночас перебираючи пошту, перiодично кривлячись i хитаючи головою.

– Дорогенька, подай-но менi, будь ласка, ось цього листа… – звернувся Порфирiй Андрiйович до племiнницi. Олександра нахилилася, пiдняла конверта, глянула на адресу: лист був iз Швейцарii. Старий чекав з простягнутою рукою, проте листа племiнниця чомусь не поспiшала вiддавати. Тодi вiн, начепивши окуляри, заглибився в читання газети… Себто вдавав, що читае.

– Овва, дрiбнiшае суспiльство, дрiбнiшае! – нарештi прошепотiв старий обурено. – Я уявляв собi певний занепад, але щоб настiльки!..

Племiнниця суворо подивилася на нього i запитала:

– Ну i про що ж таке жахливе повiдомляють газети, що викликало ваш гнiв? Знову ви на нервах, дорогий мiй дядечку!..

– Так, дрiбницi, – з награною безтурботнiстю вiдповiв Порфирiй Андрiйович i посмiхнувся.