На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Принц України» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Детективы, Исторические детективы. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Принц України

Автор
Дата выхода
27 октября 2017
🔍 Загляните за кулисы "Принц України" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Принц України" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Тимур Литовченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
23 лютого 1957 року в Кремлі святкували не тільки День Радянської армії та Військово-морського флоту – політична еліта СРСР мала значно більш ґрунтовний привід для святкування, адже цього дня в Лондоні за загадкових обставин помер гетьман у вигнанні Данило Скоропадський, син гетьмана Павла Скоропадського. Особливо з цього радів радянський генсек Микита Хрущов. По-перше, тому, що ніяких гетьманів в Україні більш ніколи не буде, а по-друге – шлях до укладання повномасштабної торговельно-економічної угоди з Великою Британією відтепер був відкритий.
То хто ж такий був Данило Скоропадський?
Ще будучи зовсім малим, він опинився з родиною на чужині. Проте мрії про незалежну Україну, яку хлопець, хоча й не довго, встиг відчути й побачити зблизька, ніколи його не полишали. Слідуючи заповіту батька, Данило Скоропадський усе своє подальше життя присвятив служінню в ім’я України, був палким патріотом і свято вірив у свій народ. Авторитет гетьманича серед української діаспори був надзвичайно високим, і його, безперечно, можна назвати одним із лідерів українського руху в еміграції. Отже значення цієї людини для українців, які жили за кордоном, важко переоцінити.
Що ж все-таки сталося 60 років тому?…
📚 Читайте "Принц України" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Принц України", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
На що це схоже, дядечку?!
Демонструючи цiлковиту байдужiсть до теми розмови, старий витягнув кiстляву тремтячу руку, вкриту подiбною до пергаменту шкiрою, до принесеноi двiрником стосу свiжоi пошти, пiдхопив газету, що лежала згори, i заглибився в читання. Олександра почала ще бiльше сердитися, це могло обернутися справжнiм скандалом… Тому Порфирiй Андрiйович вiдчужено вимовив, не вiдриваючи погляду вiд газети:
– Змушений зауважити, дорога Сашунько, що вночi я сплю дуже мiцно.
– Тим не менш, я зараз вiзьму та й подивлюся, що то за документи лежать у вас на столi, – оголосила племiнниця й додала трохи тихiше: – З вашого дозволу, ясна рiч.
– Гаразд, дивись. Тiльки спочатку розкажи, як же все-таки пройшов прийом у посольствi? А що було пiд час обiду?… Чи справив наш хлопчик враження на гостей знанням етикету?
Олександра важко зiтхнула i з приреченим виглядом зiзналася:
– Ми пiшли звiдти, на обiд не залишилися. Прийом був нудним, нiхто не звертав на нас жодноi уваги, ми почувалися там чужинцями.
– Але ж Олександро!.. Ти дiстала такий прекрасний шанс познайомитися бодай з кимсь… i наш хлопчик також… – дорiкнув iй Порфирiй Андрiйович.
– Повiрте, дядечку, я намагалася, вiн намагався також, але в цьому товариствi панують своi закони, своi порядки… Всi поважно прогулюються бенкетною залою, потроху сьорбають вино, закусюють, обтiчними фразами пiдтримують бесiду про все i водночас нi про що конкретне. А чужинцiв, якими ми е в цьому товариствi, геть не помiчають.
Старий слухав племiнницю уважно, водночас перебираючи пошту, перiодично кривлячись i хитаючи головою.
– Дорогенька, подай-но менi, будь ласка, ось цього листа… – звернувся Порфирiй Андрiйович до племiнницi. Олександра нахилилася, пiдняла конверта, глянула на адресу: лист був iз Швейцарii. Старий чекав з простягнутою рукою, проте листа племiнниця чомусь не поспiшала вiддавати. Тодi вiн, начепивши окуляри, заглибився в читання газети… Себто вдавав, що читае.
– Овва, дрiбнiшае суспiльство, дрiбнiшае! – нарештi прошепотiв старий обурено. – Я уявляв собi певний занепад, але щоб настiльки!..
Племiнниця суворо подивилася на нього i запитала:
– Ну i про що ж таке жахливе повiдомляють газети, що викликало ваш гнiв? Знову ви на нервах, дорогий мiй дядечку!..
– Так, дрiбницi, – з награною безтурботнiстю вiдповiв Порфирiй Андрiйович i посмiхнувся.










