Пустоцвiт

Я говорю з вами подружньому, але якщо справа з вашим походженням дiйде до серйозного розгляду… Повiрте, Григорiю Миколайовичу, i з вами особисто, i з вашою колишньою вихователькою Гафiею заговорять зовсiм по-iншому. Я ж усього лише констатую, що через вiдсутнiсть власних дiтей Гафiя, як найдобрiша жiнка, всю душу вклала у ваше виховання. Тодi чи можна покладатися на ii слова, якщо заради райдужноi перспективи свого вихованця вона, зрозумiло, пiдтвердить i спростуе все що завгодно?!

– Давайте-но покличемо Гафiю, самi ii розпитаете! Вона по господарству клопоче, – Теплов попрямував до дверей, однак Розум зупинив його:

– Облиште дiяти, Григорiю Миколайовичу, а краще тверезо оцiнiть моi слова.

Особисто я не сумнiваюся в Гафii, але iншi цiлком можуть засумнiватися. Тi, вiд кого залежить рiшення про визнання вашого шляхетного походження… Отже, iнших свiдчень, залишених живими або мертвими, у нас немае. Тодi повторюю: чи повiрять зацiкавленi особи тому, що уламок шпаги й старий пергамент були пов'язанi з вами, люб'язний мiй Григорiю Миколайовичу, в момент народження?. .

Вiдчувши вбивчу правоту Розума, нещасний Теплов у поривi розпачу схопився за голову й похитнувся. Вiн навiть змушений був зробити кiлька крокiв i обпертися об стiну, щоб не впасти.

– Ну, що скажете на моi слова, Григорiю Миколайовичу? – луною долинув до нього голос фаворита iмператрицi. Ад'юнкт вiдповiв лише нерозбiрливим шипiнням крiзь зуби: по сутi, заперечити було нiчого.

– Я так i знав, – зiтхнув обер-егермейстер. – Щоб вам у настiльки сумнiвнiй ситуацii повiрили, одного лише слова добропорядноi монастирськоi нахлiбницi замало, а нiяких iнших свiдчень ви не надасте. Ви що ж, люб'язний мiй, хочете, щоб i вас, i вашу тiточку Гафiю обвинуватили у лжесвiдченнi?! Ви хоча б уявляете в усiй повнотi жахливi наслiдки такого обвинувачення?..

– Так, це буде жахливо, згоден, – через силу прохрипiв Теплов.

– Ну от бачите… Я ж, купивши вашу таемницю, зумiю застосувати ii з набагато бiльшою користю й розмахом, нiж ви. Менi каверзи чинити навряд чи насмiляться – ну, ви розумiете…

Бiдолашний ад'юнкт мовчки кивнув на знак згоди.

– Але я, зрозумiло, не забуду людину, що пожертвувала менi настiльки коштовнi вiдомостi. До того ж, врахуйте, вiдомостi цi будуть добре оплаченi, присягаюсь.

Теплов вагався.