Кинджал проти шаблі

Марта, спостерiгаючи за молодим подружжям, зiтхнула, махнула рукою й вийшла геть. Тодi Вишневецький легенько пiдхопив свою Олександруньку на руки, заходився носити по кiмнатi й ласкаво шепотiти iй на вушко:

– Як же погарнiшала ти, люба! Та таку красуню сам король за дружину взяти захоче! А тому залишусь я краще з дружинонькою коханою, отак!..

Наступного ранку Олександра прокинулася радiсною й щасливою. Іванко хропiв поруч. Намагаючись не розбудити чоловiка, вона потихеньку перелiзла через нього й попрямувала до двох величезних, окутих залiзом скринь, що вiд учора з’явилися в кiмнатi.

– Куди нацiлилася, утiкачко?

– Та от хочу забрати твою гостру шабельку, що лежить на отiй скринi! – намагаючись вирватися з мiцних обiймiв чоловiка, Олександра вказала на зброю.

– Навiщо тобi шабля моя? Ще поранишся… Вистачить з тебе й того, що у скринях лежить!

– А що там?..

– Подарунки для моеi обожнюваноi дружиноньки, iз самого Перекопу привезенi.

– Ой, хочу, хочу!..

– Але подарунки призначенi тiльки для покiрноi дружини, а не для неслухнянки, що по ночах з будинку втiкае! – хитро зiщулив очi князь.

– Не хочу нiяких подарункiв, окрiм шабельки гостроi! Вона менi потрiбна, щоб пiд час твоеi вiдсутностi вiд ворогiв захиститися, себе й дитинча наше оборонити. Якби у мене минулоi ночi шабля козацька була – хiба ж мiг би мерзенний кримчак арканом мене упiймати, немов козу яку-небудь?!

– Козу арканом нiхто ловити не стане, – лiниво заперечив князь.

– А я б його шабелькою, шабелькою!.. – тупочучи нiжкою, щебетала вона уперто.

– Та до чого тобi шабля, коли ти йому й звичайнiсiньким каменем голову розкроiла?!

– А з шабелькою краще, спокiйнiше!..

– Та я ж тепер поруч! Подивись-но тiльки, якi подаруночки для тебе привiз: i шовк, i оксамит, i найтонша парча, i нитки перлiв, i корали, i намиста яхонтовi… Чобiтки з тонкоi шкiри!.. А на туфельки помилуйся – отакi тiльки королiвни носять!!! І все для тебе, моя ластiвко.

Князь притягнув дружиноньку до себе й поцiлував у солодкi вуста, проте Олександра рiзко вiдсторонилася й продовжувала гнути свою лiнiю:

– Дякую за подаруночки, та що ж вдiеш, якщо ти знов у похiд зазбираешся?! Хто оборонить мене краще вiд мене самоi, га?!

– Любонько, але ж!..

– То якщо не шаблю, то хоч щось для захисту менi подаруй!!! Якщо кохаеш – не вiдмовиш.

Загалом, що називаеться, наскочила коса на камiнь.