Фатальна помилка

Нi, я стану найкращим полiтиком у Польщi! Вiрю, що це допоможе менi змiнити життя на краще.

– Цiкава ви людина, пане Юрiю! – сумно посмiхнувся Арцишевський. – Виявляеться, ви непоправний романтик i мрiйник…

– Чому ви так вважаете?

– Бо ви вiрите, що зумiете перевернути життя у цiлiй державi, нiчого собi! От тiльки я, поговоривши з вами, ще бiльше переконався, що новiтню державу з iдеальним республiканським устроем необхiдно розбудовувати поза межами Речi Посполитоi. І чим далi вiд неi, тим краще! Бразилiя, напевно, е найбiльш пiдходящим варiантом.

Двое молодих людей захоплено розмовляли, а старенький бiблiотекар мовчки стояв собi в куточку i поштиво спостерiгав за ними. Пан Мейсон не смiв перервати iхню бесiду, тому що обговорювали вони, з його точки зору, дуже важливi речi.

От iз цiеi випадковоi зустрiчi в порожнiй бiблiотецi Лейденського унiверситету й розпочалася довголiтня дружба двох мрiйникiв – Юрiя Немирича i Кшиштофа Арцишевського.

Сорбонна, Францiя, весна 1632 року

Тiею весною Юрiй вiдкрив для себе тяжiння до прекрасноi статi в особi гарненькоi незнайомки.

Сталося це пiд час подорожування до Сорбонни.

Вечорiло, коли п’ятiрка друзiв пiд’iжджала верхи до околиць Парижа. (Враховуючи дворiчний стаж перебування пiдопiчних за кордоном, наставник Андрiй Руткович виiхав сюди днем ранiше, щоб пiдготувати грунт для прибуття учнiв.) Втiм, до готелю «Дю Пост», де молодi люди збиралися зупинитись попервах, доки не знайдуть iнше житло, було ще далеченько. Попереду iхав Юрiй Немирич, за ним – Олександр Чаплич i Микола Любенецький, позаду – Андрiй Вишоватий i Петро Суходольський.

Огинаючи крутий поворот надзвичайно вузькоi вулички у передмiстi, Юрiй почув лемент i помiтив попереду якийсь рух. Тому княжич негайно осадив свого коня i запитав у першого-лiпшого перехожого:

– Що там сталося?

– Карета, отак… – у вiдповiдь розвiв руками той.

Пiд’iхавши ближче, побачили, що невеличка карета дуже сильно нахилилася набiк i перегородила дорогу, поруч з нею молотили землю копитами й iржали очманiлi наляканi конi.

Перекинутися повнiстю екiпажу завадили густi заростi чагарнику, який буйно розрiсся просто на узбiччi вулички. Один з пасажирiв – розлючений огрядний стариган, лаявся з кучером, висунувши голову й руку зi стиснутим кулаком у передне вiконце. Довкола карети зiбралася юрба витрiщак, якi спостерiгали за подiею, не забуваючи роздавати поради. Мiж тим, з екiпажу долинали стогони й голосiння жiнок.