Фатальна помилка

На вигляд йому було ледве бiльше двадцяти рокiв, довге темно-русяве волосся струменiло до плечей великими локонами, а блакитнi, ледь прищуленi очi дивилися на вартового вiдкрито й довiрливо.

– Та ти весь вимокнув! – сполошився охоронець. – Нумо хутко знiмай свою рясу, я тебе у щось сухе перевдягну.

– Нам таке заборонено, – лагiдно вiдповiв гiсть. – Ось тримай, просуши хоча б оце.

Вiн вiддав охоронцевi промоклий плащ, пiдiйшов до грубки й простягнув змерзлi руки до ii розiгрiтоi стiнки.

– Ну, як хочеш, – дещо ображено пробурчав вартовий i продовжив дiловито: – То як же його звати?

– Кого?

– Ув’язненого, до якого ти приiхав, зрозумiло.

– Повторюю, це жiнка. Невiдома.

– Ага, еретичка, нумер четвертий, – кивнув охоронець i довiрчим тоном повiдомив: – Цю вiдьму весь наш гарнiзон боiться. Подейкують, вона самого царя i його нащадкiв прокляла, отакоi…

– Може, так, а може, й нi, – лагiдно мовив диякон. – У всякому разi, який би страшний злочин вона не скоiла, нiхто не мае права позбавляти ii останньоi сповiдi.

– Маеш рацiю, – неохоче погодився охоронець, замислено смикаючи довгого вуса. – Але ти, людино Божа, однаково будь iз вiдьмою цiею уважним. Подейкують, що еретичка ця дуже, дуже небезпечна…

– Неодмiнно, – погодився диякон. – Тiльки де ж перебувае ця сама еретичка, куди менi далi йти?

– Е-е-е, стривай-но, стривай! – погрозив пальцем вартовий. – Ти не пiдеш туди один, я сам проведу тебе.

– Але як же таiнство сповiдi?..

– До еретички без нашого нагляду нiкого пускати не можна, такий порядок! – охоронець випнув груди колесом, вiд чого набув надзвичайно поважного вигляду. – Й окрiм того, без провiдника тобi потрiбноi камери нiзащо не розшукати. Тут тямуща людина потрiбна.

– Ну, що ж… Якщо iнакше не можна, тодi веди мене до ув’язненоi.

– А ти вже вiдiгрiвся, преподобний?..

– Веди, вона на сповiдь чекае.

Вартовий знизав плечима, пiдкрутив вуса й кинув коротко:

– Гаразд, тодi пiдемо зi мною.

Для початку вiн перевiрив, чи надiйно замкненi монастирськi ворота, потiм зачинив дверi у вартове примiщення й озброiвшись смолоскипом, попрямував до тюремного вiддiлення. Священик йшов слiдом за ним не вiдстаючи та з цiкавiстю розглядаючи на ходу величну споруду.

Монастир являв собою потужну п’ятикутну фортецю, оточену височезними товстими мурами, мав сiм ворiт i вiсiм веж.