Всесвіт

Гарненько потя-я-ягнути затерплi м’язи, ро-оз-з-працювати суглобики та й пустити кров по ii законному руслу. Розминочну частину ранковоi зарядки Андрiй проводив у кiмнатi, а от спецiальнi вправи – на вулицi. На щастя, поруч був парк. Для хлопця здоров’я, як це не по-економiчному могло прозвучати, було капiталовкладенням. І чим бiльше вiн вкладав, тим вищими, вважав, будуть вiдсотки – стiйкiсть до хвороб та стресiв, творча активнiсть i тривалiше життя.

Ранкове повiтря приемно збадьорювало. Сонечко заливало теплим золотом усе довкола й нiжно гладило своiми променями-рученятами по головi.

Вiтерець злегенька дмухав свiжiстю з приемним присмаком осенi, зiбраним iз ароматiв трав, квiтiв та листя. На деревах вiдчайдушно виспiвували пташки, а дятел з ентузiазмом вистукував своею азбукою Морзе вiдому тiльки йому шифрограму.

Андрiй кiлька разiв пробiг по колу дорiжками парку й, повнiстю розчинившись у чарiвному свiтi природи, попрямував додому. Вiн зробив ще кiлька дихальних вправ та прийняв душ.

Далi були медитацiя, снiданок iз вiвсяноi кашi з родзинками, курагою, горiшками й чашки запашного зеленого чаю. Тепер можна було й у редакцiю.

На жаль, його вiрний «кiнь» – мотоцикл поки що був у ремонтi.

«Шкода, а то хвилин за двадцять був би на мiсцi, – подумав Андрiй. – Та, зрештою, тролейбус чи маршрутка – чудове мiсце почитати! Головне – не забути книжку прихопити!»

Сповнений ентузiазму та енергii, хлопець рушив до найближчоi зупинки.

У кабiнетi редакцii Олег, його сусiд по кiмнатi, вже щось писав. Тридцятирiчний журналiст у iхньому тижневику вiв колонку «Кримiнал». Треба вiдзначити, специфiчний був чоловiк. Але, як свого часу казав iхнiй головред, Борис Едуардович, проблеми культури та кримiналу завжди йдуть плiч-о-плiч, а тому сусiдство журналiстiв, якi вели вiдповiдно цi двi рубрики, керiвник вважав плiдним.

– О, Андрiй! Привiт! Вiтаю з посвяченням у детективи! – Олег iз характерним йому запалом потис хлопцевi руку.

– Привiт! Дякую, звiсно, за привiтання, та навряд чи справа якось зрушить. Це швидше була репетицiя моiх репортерських навикiв…

– Та що ти таке говориш! – запротестував колега. – Очевидно, що справа заплутана й, на перший погляд, невирiшувана, але цiкава, нестандартна… Не те, що цi вбивства та вбивства…До речi, розкажи деталi, бо я не зовсiм у курсi.

Андрiй дiстав чорновий варiант репортажу i простягнув Олегу.