Всесвіт

Враз цю зовнiшню iдилiю було безпардонно порушено чоловiком, який невiдь- звiдки з’явився та налетiв прямо на закохану парочку, ледь не впустивши свого шкiряного портфеля.

– Перепрошую, пане, панi… – i вiн помчав кудись далi, незграбно розмахуючи чемоданчиком i якоюсь брошурою.

«Зараз почнеться…» – тiльки й устиг подумати Юрiй.

– Ах ти ж!.. – Оксi закричала вслiд чоловiковi, перетворюючись iз чарiвноi красунi з кiнофiльму на таку собi стервозну дiвулю.

Юрiй поморщився та поправив окуляри. Вiн робив так завжди у подiбних ситуацiях.

А вони, як це не сумно було констатувати, останнiм часом були не рiдко.

– … дивитися треба куди преш, окуляри купи! – завершила свою тираду Оксана.

– Оксi, Оксаночко, ну заспокойся, – Юрiй взяв дiвчину за лiкоть. – Ходiмо краще нагору, тобi вже час митний огляд проходити, щоб не запiзнитися…

Дiвчина пирхнула, та позаяк об’ект ii агресii вже давно розтанув десь у натовпi й розбиратися, по сутi, було нi з ким, вона знову стала «слухняною дiвчинкою».

– Бач, навiть «перепрошую» сказав. У нас зараз так рiдко вибачаються… А яка ж милозвучна наша мова! – заспокоював Юрiй супутницю.

– Якби вона була така милозвучна, то я б нею вже спiвала! – похмуро вiдзначила Оксана, пiднiмаючись сходами.

Вони зупинилися перед пунктом митного контролю. Все, далi Оксана мала йти сама. Юрiй, вiдчуваючи якусь незручнiсть, обiйняв наречену та мiцно-мiцно поцiлував на прощання.

– Щасливоi дороги, люба… І бережи себе, добре? – хлопець подивився коханiй у вiчi й побачив якийсь, ще не знайомий йому, дивний вогник.

– Бувай, любий, – як лисичка, хитро промовила та, – а за мене не хвилюйся, па-па…

Ох i не подобалося чомусь останнiм часом Юрiю оце ii «па-па».

«Та що вдiеш, усi люди рiзнi, мають рiзнi звички… Зате готуе вона гарно та й у лiжку просто бомба…» – фiлософськи думав вiн, махаючи рукою на прощання та поправляючи окуляри.

«Перепрошую…» – чомусь знову згадалося.

* * *

Поступово наближалася матiнка Земля.

Ось уже лiтак проскочив зону хмар i тепер у вiконце (кому, звiсно, пощастило отримати мiсце бiля iлюмiнатора) можна було розрiзнити не бiльшi за сiрниковi коробочки, акуратно розкиданi на зелено-чорному тлi будиночки, малю-юсiнькi мурахи-машини та чорнi смужечки шосе, по яких тi повзли. Сам лiтак хижою птахою робив кола та спускався все нижче й нижче до своеi здобичi – шматка бетонноi посадковоi смуги.

Ранiше цей момент був для Алiси найнеприемнiшим.